Нам перехотілося і пана Авріла, і всього іншого. Весь день був важкий. Пані-Мати цілий день совалася по закутках, зиркаючи тривожно і з жалем, неначе ми насправді проганяли Її. Я все ж хотіла ще раз підійти до Пані-Матері і показати Їй цитату із пана Авріла:
Li cuers d`unno homme vaut toul l`or d`un pais…
як казав рицар Гарін Лорейн. І як всі вони, ті рицарі підчас війни і підчас миру захищали слабших, і як запрошували на урочисті прийоми всі стани. Я запитала чоловіка: “Може б ось це Матері показати, адже ти мені цьому навчив і далі вчиш”. Чоловік скривився так, немов трохи роздратований: “Що тобі прийшло до голови? Заховай добре цього Авріла, зачини на два замки і ніколи про нього не згадуй”. Він дуже посумнів, і Пані-Мати також до самого від’їзду була понурою. Знаю, що це через мене, і хоч я й не хотіла, але я завжди мушу щось таке ляпнути, адже й у монастирі я нераз говорила щось не в пору, так як тоді, коли занадто допитувалась про Адама і Єву і чи у них в раю були ліжка. Тільки от Мати-Єгуменя була такою терплячою до дурних і зовсім не ображалась. Ах, Боже, іноді я думаю, що якби Пані-Мати пішла в монастир, то може теж стала б такою, як Мати-Єгуменя. Та що ж з того, адже б тоді вона не мала сина, а я не мала б такого чоловіка. Тож нехай вже так і буде і Богові дякувати.
На прощання Пані-Мати подивилася на мене якось ласкавіше, майже так, як на Зоню: “Отиліє, я мушу тебе похвалити”. — Я не повірила своїм вухам, а Пані-Мати продовжує: “Ти встановила бездоганні лампи з камфіном (це місцева назва петролеум), навіть у нас в Станіславові це рідкість. Це справжній прогрес”. — Добре, що хоч це. Але що буде завтра, я боюся навіть подумати. Буду закінчувати, бо вже година пів на четверту і треба поспати. Я ще раз полечу думками на захід, добраніч найкраща Неллі, ви нічого не бійтесь, я весь час думатиму про вас».
Продовження, лист четвертий.
Продовження, лист четвертий.«У нас сьогодні погодно і весняно, ми дуже зайняті: поля, городи, сади, а ще приготування до весняного вигону худоби, та я все ж конче хочу написати кілька слів, бо прийшов новий лист від Пані-Матері, що через ці дороги вона відкладає приїзд на невідомо скільки. Відпадають великі приготування. Я сплю добре. Ще допишу і вишлю листа післязавтра».
Продовження, лист п`ятий.
Продовження, лист п`ятий.«Дорога Неллі, я затягла із висиланням листа, але сьогодні особисто відвезу на пошту. По зливах, а навіть бурях — сьогодні погодньо, хоч і трохи туманно. Я встала удосвіта, бо неймовірний рух, саме сьогодні виганяють частину худоби на високогірні пасовища. Шум важко описати. Зараз дуже свіжо, весняно, і мені здається, що зараз весною було б легше дістатися до вас. Я собі уявляю, що у вас цвіте бузок в повну силу. Чи може вже відцвів? Напевно, невдовзі до вас приїде отець Дюпанлюп і їздитиме на мулі, щоб читати молитовник і милуватися горами. А як шкода, що немає вже графа Монталембер. У нас вже пуп’янки на квітах, але до цвітіння ще далеко. Зазвичай на день народження Зоні, тобто 15 травня, уже цвітуть нарциси. На бузок потрібно чекати щонайменше до 20 травня. Я засадила цілі алеї і газони, коли розквітнуть, то весь час світяться світло-фіолетово. Зате у птахів уже наступила весна, вони прилетіли роями. У них хороша пошта, перед тим вони гніздилися тільки в садах Фоки, на горі у сусідньому селі, а тепер вже дізналися і про наші сади, прислали сюди свої колонії і літають звідси на гору до Фоки і назад із привітаннями від родини для родини. А ще ластівки і голуби кружляють коло дому. Ах, які голуби! Чоловік з дитинства любить їх, розуміється на них. Капуцини, пурцлі, чайки, домінікани, зобастики, павичі. Великі і надто малі, білі, блакитнуваті і рожеві, з віртуозним польотом, або з якимось безпорадним, неначе літають великі важкі мухи. Щойно чоловік відчинив віконницю і вийшов на ґанок. Відразу ж злетілася його громадка, обсіла йому плечі, голову, руки так, що він став біло-сірий від голубів. Ще забавніше, коли павичі з далеку почують цей трепіт. Тоді вже й вони злітаються, але репетують таким вереском, неначе їм щось відібрали. Я вище вже написала, що зараз було б легше дістатися до вас, але це тільки в душі, бо в дійсності ми настільки відрізані від світу, що ані до нас, ані від нас неможливо добратися. Через це Пані-Мати відклала приїзд, можливо аж до літа. Вона побоялась дороги, і це правильно. Скрізь лавини, повені, а на перевалах — лавини рідкої глини, так, що не можна від нас доїхати навіть до повітового міста. Одна лиш дорога вздовж річки до пошти встояла перед повінню, але годиться тільки для верхової їзди. Ми вирішили сьогодні з’їхати до пошти плотом, бо саме сьогодні вирушають перші плоти із верхів. Їх ведуть наші добрі знайомі — Фока і Савіцький. За годину ми повинні зійти до ріки, щоб чекати на плоти. Ах, коли ж я нарешті вас побачу! Я б з охотою туди поїхала. А поки-що чекаю на листа і від усієї душі прагну, щоб від вас були добрі новини. Прошу вас також дізнатися щодо можливості пересилки шприців з кров’ю, я це серйозно».