І пристрасть у нього споконвіку та сама — ловити неслухняних, а якщо ті неслухняні приходять до влади, переслідувати інших неслухняних. Думаючи про нього, я запитував себе: чесна чи нечесна людина, якщо вона чесними засобами служить брудній справі? І чесна чи нечесна людина, якщо вона нечесними засобами прагне служити чесній справі?

Про все це я думав пізніше, а тоді відчував тільки страх — і дуже виразний, і дуже неясний. Якщо Авд-ага знайде, що шукає, а він, безперечно, знайде, то моє життя не варте буде ані щербатого мідяка. Але, крім цієї безпосередньої небезпеки, мене, наче імла, оповивала якась невловима загроза. Мов сотні тіней і сотні очей довкола мене, і я не можу їх ні уникнути, ні пережити, а круг стає все вужчий, їхня близькість усе нестерпніша, озираюся безпорадно й не бачу ні виходу, ні порятунку. Усі ж ті незліченні очі й тіні належать Авд-азі, він помножився й став цілим військом привидів. І мене більше гнітить оце відчуття безпорадності, ніж те, що мені відомо, про що я можу міркувати. Думати про цей фатум не можна, він нависає наді мною мов тягар, наче якась хвороба.

Подібну паніку душі я переживав і раніше, на війні, коли у темряві, серед рівного поля, у густих заростях я не бачив жодної людини, не чув нічийого голосу, але небезпека чигала на мене звідусіль, а я не міг визначити ні її вигляду, ні місця, ні наміру, і від того вона була ще жахливіша. Розум не в силі вгамувати страх перед невідомим передчуттям, він безвладний перед ним, як око перед цілковитою темрявою.

Хто знає, доки б я порпався в цьому болоті легкодухості, якби раптом не став сам собі гидкий і не плюнув на це боягузливе скиглення. Хай вони згорять, ті вигадані страхи! Я людина, а не мертва мішень, яка покірно чекає пострілу, нещастя не застане мене на колінах. Цього я не можу допустити ні заради себе, бо мені було б соромно, ні заради інших, які вірять у мене, інакше вони розчаруються.

Я зробив мало, але зробив свідомо. То хіба я маю й цю малість втоптати в болото?

Не буду тремтіти, не буду боятися!

І невже все обов'язково закінчиться якнайгірше?

Авд-ага багато що знає, але нічого не може зробити (думав я спокійніше) і намовляє мене, щоб я признався й, отже, полегшив його завдання. А дзуськи, я не признаюся, ніхто не признається, і Авд-ага до своєї смерті ходитиме за мною й дедалі тихіше повторюватиме свої запитання. Він помре від муки, а не я — на тортурах.

Або Шех-ага якимось чином знешкодить його. Згадає про нього, коли в серці назбирається ненависть, мов смертельна отрута, і втопить у ній і коменданта, і нашу вину.