Повернувши небезпеку на землю, між людей, я глянув на неї сміливішим оком. Нехтувати нею, звичайно, не можна, але я вже бачу її розміри, знаю, доки вона сягає і чим загрожує мені, і від того моя розгубленість зникла.

Авд-ага докладає зусиль, щоб знищити мене, а я не пошкодую зусиль, щоб зберегти свою шкіру цілою. Не багато вона варта, але іншої в мене нема і добре служить мені, а йому вона не здасться ні на що. Він мені готує загибель, я йому бажаю тільки невдачі, і з огляду на сили, мою просто ніяку і його безмежну, добре було б, якби він нічого не виграв, а я нічого не втратив. Ставки в нашій грі нерівноцінні: я ризикую всім, він нічим, для нього програш — тільки невдача, для мене — кінець. То хай краще він зазнає поразки, ніж я маю загинути. Моє життя мені дуже важливе, його успіх — анітрохи не важливий.

Бажання зберегти свою голову й рішення не чекати, склавши руки, ножа в спину принесли мені полегшення, і я подався шукати Османа Вука. Про нього я згадав одразу, як тільки подумав про оборону. Якщо хто може зупинити Авд-агу, то тільки він.

Я застав його в Махмутовому гамазеї, повному вовни, якої раніше тут не було. Він наглядав за тим, як слуги зв'язують її в тюки й запаковують у мішковину.

Махмут тинявся по гамазеї і без жодної потреби пробував пальцем мотузки на тюках, намагаючись показати Османові свою хазяйновитість і старанність у роботі. Звичайно, у нього було більше старанності, ніж знання, і Осман перевіряв після нього все наново, наказуючи тугіше зв'язувати тюки.

— Вовна для Венеції, — повідомив мене Махмут з сумом у голосі, як здалося мені. — Їдуть Осман і Шех-ага.

— Чом же ти не попросився з ними? — запитав я, здогадуючись про причину його смутку.

Він стенув плечима: хто його візьме?

І пішов далі пробувати мотузки на тюках.

— Де ти пропадаєш? Нема щоб допомогти, — усмішкою зустрів мене Осман.

— Маю щось розповісти тобі.

— Почекай, коли закінчимо.

— Я хотів би зараз.

— І я багато чого хотів би.

Але все-таки він пішов до Махмутової кімнатки. Я подався за ним і зачинив за собою двері.

— Довга твоя розповідь?

— Як хочеш.

— Тоді коротше! Робота чекає.

— Я розмовляв з Авд-агою.

— Та що ти кажеш! Невже це вперше!