УВАГА: стіл можна не виносити. Кухарочка і Дівка розкладають матраци й подушки, простирадла, накриття на столі. Перетворюють стіл на подружнє ложе. Потім залазять попід стіл, де ще раніше сховалася Тітка.

Б’ЯНКА: Що тобі снилося, Беньяміне?.. Твою голову скроплено арабськими пахощами, туніку виткано з найтоншої сидонської вовни, на скронях — трояндовий вінок, а ті скроні спираються на жіноче лоно... однак не матері й не сестри, навіть іще не коханки твоєї... Беньяміне, ти можеш збагнути цю мить, якої жінка ще не є твоєю коханкою, а вже кохає і кохана?.. А чи бачив ти таку жінку — жінку прекрасну — палку в пристрасті — святу в духу своєму? На її чолі така могуть думки, що вона могла би вершити долі Афін — а на її устах такі розкоші — а в її погляді така привабність, палка й прониклива... Чи вона снилася тобі? Її очі, якщо їх потупить, це полум’я надії чи споминів, надто яскраве, отож приховане — її рум’янець — це кров, це життя, що струмує з переповненого тіла назовні... а її кохання... повір мені, брате, такі жінки є... і ти можеш зустріти якусь із них і можеш запрагнути померти в її обіймах, щоб потім не бути.

БЕНЬЯМІН: Ти моя — і я щасливий!

Гей, музики, танці, співи,

Гей, бокали й пугарі!

Ви́на, піняві й старі,

Хай шумлять, рікою плинуть!

Пиймо втіху, пиймо вина, —

Час летить, смерть назирці, —

А чи буде щось по ній —

Знають лиш старі ченці!

А для нас — життя уповні,

Шал і пестощі любовні.

У каміні палахкотить вогонь. Над каміном — велике дзеркало. Відбиває неспокійне рухливе світло. Це світло пропливає крізь кімнату, немов ріка. У час монологу Б’янки Беньямін роздягався — поволі, проте систематично. Він робив це непомітно, ніби хотів приховати від Б’янки ці нормальні, втім, непристойні дії. Почав від комірця, від шпильок. Б’янка лежить на ложі, наче в труні. Повіки опущені, але вона спостерігає за цим «роздяганням чоловіка». Коли Беньямін хоче стягнути шкарпетку з лівої ноги, Б’янка глумливо всміхається. Її б’є дрож (обридження, перестраху).