ПАУЛІНА (бере його руку — й дотикається нею своїх грудей):

А я, нехай напівжива,

подячні мовлю вам слова!

Бо не займали ви, кати,

моєї чистоти...

БЕНЬЯМІН: Відріжте язика її, хай не базікає.

Пауліна показує — нібито зі злістю — язика Беньямінові.

БЕНЬЯМІН: Але... це...я... (Стогне.)

ПАУЛІНА: Ви забули про язик?

БЕНЬЯМІН: Повісити на дереві це непорочне стерво!

ПАУЛІНА (здіймає руку вгору, демонструючи пахви, порослі волоссям):

Оце мойого тіла храм —

його на глум тобі віддам,

та душу праведну на страм

я не віддам.

Щось тут не клеїться? Як ви гадаєте? Мабуть, у Б’янки щось не склалося з тим храмом... у мене аж язик не повертається...