У каміні палахкотить вогонь. Над каміном — велике дзеркало. Відбиває неспокійне рухливе світло. Це світло пропливає крізь кімнату, немов ріка. У час монологу Б’янки Беньямін роздягався — поволі, проте систематично. Він робив це непомітно, ніби хотів приховати від Б’янки ці нормальні, втім, непристойні дії. Почав від комірця, від шпильок. Б’янка лежить на ложі, наче в труні. Повіки опущені, але вона спостерігає за цим «роздяганням чоловіка». Коли Беньямін хоче стягнути шкарпетку з лівої ноги, Б’янка глумливо всміхається. Її б’є дрож (обридження, перестраху).
Б’ЯНКА: Бене... одягнися.
БЕНЬЯМІ:. Я кохаю тебе, Бі...
Б’ЯНКА: У мене сьогодні «мензіс», і це твоє роздягання позбавлене сенсу... не нюхай мене! Одягнися. Натягни штани. (Беньямін одягається. Навіть припинає комірець.) Не торкайся до мене.
«
»
Беньямін одягається. Навіть припинає комірець.
Беньямін сідає на край ліжка.
Беньямін сідає на край ліжка.
Б’ЯНКА: Мої ноги зрослися... від ступнів аж до пупця мене вкриває холодна риб’яча луска... Бене... в твоєї обраниці риб’ячий хвіст замість ніг... знаєш? Я сирена... ти одружився із сиреною... з химерою. Глянь! У мене голова левиці, тіло кози і зміїний хвіст...
БЕНЬЯМІН: Ти стомилася, моя бідна мишко, в тебе вологі, спітнілі лапки... Боїшся?
Б’ЯНКА: Чуєш, як мої сестри-сирени ваблять мене, намовляють?
БЕНЬЯМІН: Я кохаю тебе.
Б’ЯНКА: Ляж біля мене... не торкайся до мене... скажи, що ти кохаєш у мені? Обличчя... ніс... губи... волосся?.. Стан? Про що ти думаєш? Про груди, сіднички. Бене... ти вже кохав колись? Фізично?.. Ти спиш? Чому не відповідаєш? Вдаєш, що спиш? (Дзиґар вибив годину.) Пам’ятаєш, у чому присягався мені в чорному лісі? Про що ти думаєш тепер?
Дзиґар вибив годину.
БЕНЬЯМІН (сонний): Про тебе...
сонний
Б’ЯНКА: Про що ти думав, коли скидав штани, піджак і комірець?
БЕНЬЯМІН: Не знаю...
Б’ЯНКА: Ти знаєш... і я знаю... не клади мені голову на груди, я під пахвами пахну козою... не хочу, щоб ти відчув мій запах.