ГЕРОЙ ІІ: Тепер я завжди є собою. Я так довго мандрував, поки дійшов до себе...
СЕКРЕТАРКА: До себе? І як воно виглядає? Що там є?
ГЕРОЙ ІІ: Нічого. Все назовні. А там — якісь обличчя, дерева, хмари, померлі... але все це лише пропливає крізь мене. Обрій щоразу вужчий.
Пауза.
Пауза
Я найкраще бачу, коли заплющую очі. Із заплющеними очима я бачу кохання, віру, правду...
Секретарка коментує мовчанням.
Секретарка коментує мовчанням.
ГЕРОЙ ІІ: Еге, так воно є...
СЕКРЕТАРКА (подає Героєві яблуко): З’їси... спокусися... Заснув... (Сама до себе.) Чоловіки страшенно дитинні. Постійно прагнуть до чогось, а коли досягнуть мети, впадають у розпач. Квапляться, нищать себе. У них ніколи не дозрів би плід. Вони неуважливі. Жоден із них не вбереже плід упродовж дев’яти місяців. Як добре, що це ми виношуємо й народжуємо життя... Вони природжені абстракціоністи. В цьому є смерть (усміхається, забирає яблуко з руки Героя ІІ).
подає Героєві яблуко
Сама до себе.
усміхається, забирає яблуко з руки Героя ІІ
ГЕРОЙ ІІ (несподівано прокидається): Стій! Стій! Хто іде? Стій! Стріляю! Хальт!
несподівано прокидається
СЕКРЕТАРКА: Конференція лише за дві години, але треба підготуватись. Я зараз підготую вас до всього.
Постріл. Реагують обидва Герої.
Постріл. Реагують обидва Герої.
ГЕРОЙ ІІ: Ідіоти. Знову війна?
СЕКРЕТАРКА: Ні, пане директор, це доньки княжни Монако народили трійню! Оце тому в Польщі геть усі радіють, дитиніють і таке інше. Від верхів’їв Татр аж до синьої Балтики.