від інших сірих людей...

СЕКРЕТАРКА: Золотце, люди не бувають сірими!

ГЕРОЙ ІІ: ...якби він відрізнявся

від цих звичайних сірих людей

якби він був людожером

Мадонною

космонавтом.

Але він був дрібним службовцем

у провінційному містечку

таким як я

як ти

як ми усі.

Коротка пауза.

Такі люди відходять швидко. Про них забувають. Ви вийдете звідси й забудете про мене. Правда? Ви вже забуваєте.

Секретарка бере в руку яблуко.

ГЕРОЙ ІІ: Коли я був малим хлопчаком, то мріяв про те, щоб стати пожежником. Хотів мати лискучу каску, пас, сокирку. Уявляв, як я під час пожежі виношу з будинку знайому дівчинку, як усі дивуються мені, дякують, припинають медаль. Я бігав подвір’ям, розкинувши руки (Герой розводить руки і гучить, як двигун), і тоді мені здавалося, що я літак і льотчик. А ще я був малим жереб’ятком... Коли почав ходити до школи, мої мрії змінились — я хотів бути мандрівником, мільйонером, поетом або святим.

СЕКРЕТАРКА: А тепер?