ГЕРОЙ І і ГЕРОЙ ІІ: Боже! Хоч би ви лише зрозуміли мене. Це все так просто. Я відберу у вас кілька хвилин і піду, але мій обов’язок дещо сказати вам, а ваш обов’язок — вислухати мене. Я хочу сказати: це добре, що ви є. Що ви є на цьому нашому світі, саме така, що вам вісімнадцять років, що у вас такі очі, губи, волосся і що ви всміхаєтеся. Так і мусить бути. Саме так і мусить бути. Молода, з чистим, ясним обличчям, очима, які не бачили... не бачили. Я хочу сказати лиш одне: що не відчуваю до вас ненависті й бажаю вам щастя. Бажаю отак всміхатись і бути щасливою. Розумієте, я викачаний у багнюці, в крові... Ваш батько і я полювали в лісах.

ДІВЧИНА: Полювали? На кого?..

З’являються «німецькі» пси — на тлі собачого гавкотіння нерозбірливі вигуки: «Raus! Alles raus!».

ГЕРОЙ І і ГЕРОЙ ІІ: Один на одного. З автоматами, з гвинтівками... ні, я не буду розповідати... тепер у лісах тихо, правда? В лісах тихо. Будь ласка, усміхніться... В тобі усі надії й радість світу. Ти мусиш бути добра, чиста, весела. Мусиш любити нас. Ми всі були в жахливій темряві під землею. Я хотів сказати ще раз: я, колишній польський партизан, (або:) онук польського партизана, бажаю вам щастя. Бажаю щастя вашій молоді, так само, як і нашій. Попрощайтеся зі мною, будь ласка. Ми вже не побачимося. Все це вийшло якось смішно. Як по-дурному, як страшенно безглуздо. Невже не можна нічого сказати, пояснити іншій людині? Не можна переказати того, що найважливіше... Я поведу вас до Центру польсько-німецької співдружності. А може, вам більше до вподоби Вестерплятте?

Хвилина тиші. Далі тиша. З мегафона лунає невиразний крик. На тлі гавкотіння — записаний текст. Потім — чіткіше — слова: «Ауфстеґен! Ауфстеґен! Фстати!». Герой І підводиться. Стоїть, наче за командою «струнко» біля стільця. Дівчина нібито й не чула того вереску, здивовано дивиться на Героїв.

Raus! Alles raus!

Maul halten Klappe zu Schnabel halten!

Willst du noch quastschen? Du hast aber Mist

gemacht? Du Arschloch, Schweinehund, du