ГЕРОЙ І: Старі історії. На що це ви натякаєте, Вороно?

СЕЛЯНИН: Того дня я мав піти із загону. Навіть дістав від кухаря кіло солонини і чвертку спирту на дорогу. А ви вистрелили мені в живіт.

ГЕРОЙ І: Я чистив пістолет.

СЕЛЯНИН: Ви були освічений, але дурніший за мене хлоп. Хоч я мав лишень сім класів. Ви політично були дурніший. Вас підманули.

ГЕРОЙ І: Наказ є наказ...

СЕЛЯНИН: І тепер ви ще й повторюєте ті глупоти.

ГЕРОЙ І: А як я вам поясню? Нехай то все пропаде раз і назавжди!

СЕЛЯНИН: Пан підхорунжий мене випадково вбив. У лісі.

ГЕРОЙ І: З усіх шпарин виходять ображені, убиті... Але повернімося до справи! Я не розповідатиму про минуле чи про плани на майбутнє. Найважливіше те, що відбувається зі мною цієї миті.

МОЛОДИК: Здорово, старий. Розкажу тобі таку історію, що ти помреш зі сміху. Чекай або я тобі краще прочитаю. Врешті-решт... Слухай, маю для тебе такий роман... Скажи мені номер свого ідентифікаційного сертифіката, а я скажу, хто ти..

ГЕРОЙ ІІ: Триндиш.

МОЛОДИК: Позич мені сто лимонів, віддам наступного тижня.

ГЕРОЙ ІІ (обертається від стіни): Візьми собі сто тисяч, в гаманці на столі.

МОЛОДИК (шокований): Вибачте. Страшенно вас перепрошую. Це помилка. Я думав, що я в Ришарда. Вибачте мені. Я переплутав двері. (Сміється.) Знаєте, я в дурнуватій ситуації, моя теща хотіла приїхати до своєї доньки, і я обіцяв оплатити їй дорогу. Але перед першим... Страшенно вас перепрошую. Я посиджу трохи. Стомився. (Спирає голову на руки.) Знаєте, у мене всередині нічого нема. Трохи злості на Вацека, бо він учора доніс у податкову, що я отримав спадок по тітці. Вацек, ідіот, не знає, що я мусив позичити, аби купити вінок. А мої страждання вже нічого не варті? Гляньте на мою руку, на мої пальці!

ГЕРОЙ І (потужно позіхає): Мабуть, почнеться мартирологія.