СЕЛЯНИН: Що-що, пане підхорунжий?

ГЕРОЙ І: Базікання про муки й тортури.

СЕЛЯНИН: То я навіть не знав, що воно так називається... як це..?

ГЕРОЙ І: Мартирологія, мучеництво... розумієте, Чайко?

СЕЛЯНИН: Моє прізвисько було Ворона... Ви, пане підхорунжий, анітрохи не змінилися, завжди вигадаєте щось.

МОЛОДИК: Хвилинку. Елементарна порядність велить вислухати, хоч би й неуважливо, коли людина прагне розповісти про свої страждання.

ГЕРОЙ І: Розплодилося тут усяких нудьгарів. Якщо мова про мене, то рушієм моєї праці була любов до простої людини. Вивищити її, розкласти, змонтувати й вивищити, ушляхетнити через сльози або сміх. Здолати самотність.

СЕЛЯНИН: Я так гадаю, що ви були гіршим барахлом від мене, і що ви хочете вивищити просту людину... Ви красномовець, але боягуз. Не гнівайтеся на мене, пане підхорунжий, я знаю ще гірших від вас. Один такий постійно гомонить на радіо й пише. Ви, пане підхорунжий, не варнякали би про простих людей або читацькі маси. Простих людей у нашій країні уже нема.

ГЕРОЙ І: Дякую вам, Вороно! Але ви мусите зрозуміти, що я багато років обертаюся поміж людей певного сорту...

СЕЛЯНИН: Це в покару, пане підхорунжий, в покару.

ГЕРОЙ І: Ходіть сюди, Вороно, подайте мені руку.

Ворона підводиться зі стільця й підходить до візка, Герой І цілує йому руку.

МОЛОДИК: Отож це нікому вже не потрібно. Вони наказували мені вкладати руку в рукавичці в лещата. Й закручували ті лещата...

СЕЛЯНИН (махає рукою): Та заспокойтеся ви. Усі страждали, а ті, що не страждали, то ще будуть. Мусять страждати. Такий, що не страждав у наш час, то найгірше бидло в світі. Мені здається, що навіть якась там зірка Кім Новак теж мусила страждати... або ще буде страждати. Це лише за давніх часів щасливці жили поряд із нещасливими. У наш час мусять страждати усі. Всі водно.

МОЛОДИК: Гівно! (Виходить.)

ГЕРОЙ І: Я ношу в животі усю пустку, увесь страх сучасного людства. Ви гадаєте, шлунок нормальної людини витримує? Ні, в ньому стається розлад. Із К’єркеґором справа була по-дитячому проста...