ГЕРОЙ ІІ: Не можу, дядьку.

ДЯДЬКО: Ти ще не хочеш повернутися зі світів додому?

ГЕРОЙ ІІ: Ні. (Повертається на ліжко, лягає за спиною у Дядька, який сидить на ліжку.)

ДЯДЬКО: Ще не наївся, не наглитався?

ГЕРОЙ ІІ (дедалі інтенсивніше): Ще, дядьку, й апетит росте, — як роззявлю рота, то ковтав би цілі міста й людей, і будинки, й картини, і бюсти, й телевізори, мотори, зірки, одалісок, шкарпетки, годинники, титули, медалі, грушки, пігулки, газети, банани, шедеври... (Пауза.)

ДЯДЬКО: А може, ти спакуєш манатки й підеш зі мною, завтра будемо на місці.

ГЕРОЙ ІІ: Ні, дядьку, я не можу повернутися.

ДЯДЬКО: Ходи-ходи, пташки співають, весна іде.

ГЕРОЙ ІІ: У мене багато незавершених справ, усякі справи, важко від цього відірватися, важко розібратися. Може, потім.

ДЯДЬКО (встає з ліжка, іде): Казю! То я вже піду собі. Зоставайся з Богом!

Герой ІІ мовчить. Лежить із заплющеними очима.

До кімнати входять двоє чоловіків. Один у кепі, другий у капелюсі. Вони одягнені в довгі демісезонні плащі (старомодного фасону), один із них витягає папери з течки, другий розкладає металевий метр. Починають обмірювати кімнату Героя І. Роблять це дуже скрупульозно. Гість У Кепі обмірює двері, потім ліжко, диктує дані. Гість У Капелюсі записує, додає, множить і ділить. Гість У Кепі підходить до Героя ІІ, обмірює його уздовж і вширш, ступні, об’єм голови й шиї, ширину плечей і т. ін. Гість У Кепі схиляється над Героєм ІІ.

ГІСТЬ У КЕПІ: Що це він стискає в руці?