ГЕРОЙ ІІ: Якось живуть... по-різному. (Витягає сигарети.) Може, закурите, дядьку? Французькі.

ДЯДЬКО: Як французькі, то я візьму дві.

ГЕРОЙ ІІ: Я купив льодяники від кашлю в Парижі, листівку з Джокондою в Парижі...

Герой ІІ доповнює розповідь про нові — відповідно, сучасніші — покупки: напр., автомобіль і таке інше.

Хор Стариганів роздивляється якесь фото. Сміються, розповідають одне одному анекдоти, уривки з яких можна чути.

ДЯДЬКО: А що там у мистецтві, в літературі... в політиці?

ГЕРОЙ ІІ: Сяк і так, усе різне... Й не охопиш. Знаєте, дядьку, я бачив Наполеона в натуральну величину, Папу, англійську королеву — усі вони рожеві й з воску.

Пауза.

ГЕРОЙ ІІ: Їдять багато салату, сиру та п’ють вино, кухня, звісно, французька.

ДЯДЬКО: То ти трохи перевітрився й закупився.

ГЕРОЙ ІІ: Місто, знаєте, дядьку, в такій блакитній імлі, як у спирті.

ДЯДЬКО (по хвилині мовчання): Але... Щось ти видаєшся мені понурим. Гей, Казю-Казю! І чого ти мордуєшся?

ГЕРОЙ ІІ: Бо розумієте, дядьку... Шкода й казати... Я плескав. (Пауза.) Вигукував гасла.

ДЯДЬКО: Це як — «плескав»?