Я усвідомлюю, що після цієї публікації чимало читачів почнуть зневажати мене, а редакційні пивні ортодокси не подаватимуть мені руки. Та все ж кваплюся доповісти, що пив єдине в світі пиво з бульбашками — МІНЕРАЛЬНЕ ПИВО.

Його виробляють із води цілющого джерела В-3 і розливають лише у пляшки (гуртова ціна — 3,90 крони). Бочкового «Dr. Bier» не існує. Варто порадити його усім, що страждають на розлади шлунка, нирок, печінки, травної системи, а також дамам — як альтернативу трав’яним чаям. Найбільший успіх воно матиме, безсумнівно, у джентельменів, які «не виживуть» без пива і які зможуть поєднати таким чином приємне з корисним.

Тож і я спробував поєднати перше з другим, з величезною недовірою замовляючи в ресторані у Карлових Варах пляшку «мінерального». Понюхав. Узяв на язик. Випив.

Яке воно на смак?

Якщо коротко, то як пиво, до якого додали мінеральної води. Загалом не так погано, добре тамує спрагу, залишає в горлі легкий присмак солі. Проте смак «Dr. Bier» відчутно ушляхетнює усвідомлення того, що ми п’ємо його не заради того, аби потурати своїм грішним схильностям, а лише заради здоров’я. Тому я замовив другу пляшку, після якої ми з приятелем чимшвидше вирушили на бочковий «пільзнер».

___________________________________________________________

Дядько виходить з-за лівої куліси, він повертається з прощі до Ченстохової, на ньому смугаста сорочка, краї комірця видовжені, в руках — клейончастий портфель. Повільно йде до правої куліси — вздовж ліжка, на якому лежить Герой ІІ. Коли він уже на рівні голови Героя ІІ, лунає репліка:

ГЕРОЙ ІІ (спиною до публіки): Дядьку!

ДЯДЬКО: Я був на прощі в монастирі... Навідався дорогою до тебе: три дні лісом, два дні полем, а там уже й шапкою докинути можна. А що у тебе, Стасю?

ГЕРОЙ ІІ: Нічого, нічого, дядьку. Скільки літ, скільки зим! Ми не бачилися двадцять п’ять років, дядьку! (Сідає на ліжку.) У вас, дядьку, мабуть, ноги болять. Адже це сто кілометрів. Сідайте, дядьку. Як добре, що ви провідали мене. Зараз я приготую вам воду для ніг і закип’ячу води на чай. Лягайте, дядьку! Знаєте, дядьку, ви намочіть собі ноги. Ось, дядьку, будь ласка, дядьку... Зараз я вам, дядьку... (Герой ІІ з радістю упадає навколо Дядька.) Дядько... дядька... дядькові... дядька... дядьком... О! Дядьку... про дядька... (Пригортається до Дядька, щоб потім злегка відхилитися перед наступною реплікою.)