Сідає на ліжку.
Герой ІІ з радістю упадає навколо Дядька.
Пригортається до Дядька, щоб потім злегка відхилитися перед наступною реплікою.
ДЯДЬКО: Славний хлопець! Дякую тобі, дитино, за такий розкішний прийом. А що у тебе, Владику?
ГЕРОЙ ІІ: Бачте, дядьку, я хотів написати до вас, але Зося сказала, що ви хворий, то я подумав, що ви померли. (Кладе руки на плечі Дядька.) Я страшенно радий вас бачити. Ви й не уявляєте, дядьку. Що у вас?
Кладе руки на плечі Дядька.
ДЯДЬКО: Якось пхаю той віз життя. Знайшов чому радіти!
ГЕРОЙ ІІ: Ви, дядьку, справжній! І капелюх справжній! (Знімає з Дядька капелюха.) І вуса справжні, й ноги справжні, й штани справжні, і серце справжнє, й почуття та думки справжні. Увесь дядько справжній. Навіть штиблети у вас, дядьку, справжні, й ґудзики, і слова. (Пауза.) Справжні слова!
Знімає з Дядька капелюха.
Пауза.
Герой ІІ говорить дедалі зворушеніше й піднесеніше.
Герой ІІ говорить дедалі зворушеніше й піднесеніше.
ДЯДЬКО (лізе до портфеля, виймає хліб, газету): А що у тебе, Владику? Геленка казала, ти був у Парижі.
лізе до портфеля, виймає хліб, газету
ГЕРОЙ ІІ: Був.
ДЯДЬКО: Ну, і що там, як там, розповів би щось про той Париж. Я ж за життя його вже не побачу... І тітці цікаво. Розповіси щось?
ГЕРОЙ ІІ: З приємністю, дядьку.
ДЯДЬКО: Часу, мабуть, не гаяв, еге ж?
ГЕРОЙ ІІ: Мабуть.
ДЯДЬКО: А як там людиська живуть?