— Звичайно, — відповів Дамблдор.
Вона вийшла, а Гаррі й Рон невпевнено глянули на Дамблдора. Що означає
— Пригадую, я казав, що буду змушений відрахувати вас, якщо ви знову порушите якісь шкільні правила, — почав Дамблдор.
Рон аж рота роззявив з переляку.
— А це означає, що всі ми іноді змушені брати свої слова назад, — усміхнувся Дамблдор. — Ви обидва отримаєте спеціальну нагороду за заслуги перед школою, а також… дайте подумаю… ну, так, кожен по двісті очок для Ґрифіндору.
Рон став яскраво-рожевим, немов Локартові квіти на день Валентина, і тепер уже закрив рота.
— Але дехто з нас, здається, зовсім не хоче похвалитися своєю участю у цій небезпечній пригоді, — додав Дамблдор. — Чого ти такий скромний, Ґільдерою?
Гаррі аж здригнувся — він геть забув про Ґільдероя Локарта. Озирнувшись, побачив, що той стоїть у кутку кімнати, непевно усміхаючись. Коли Дамблдор звернувся до нього, Локарт глянув через плече, щоб побачити, до кого той говорить.
— Професоре Дамблдоре, — швидко пояснив Рон, — у Таємній кімнаті сталася одна оказія. Професор Локарт…
— Я що, професор? — здивувався Локарт. — Отакої! А я гадав, що я повний дурило! Еге?
— Він намагався наслати на нас чари забуття, але чарівна паличка вразила його самого, — півголосом пояснив Дамблдорові Рон.
— Он як! — похитав головою Дамблдор, а його довгі срібні вуса затремтіли. — Наштрикнувся на власний меч, Ґільдерою?
— Меч? — не зрозумів Локарт. — Я не маю меча. А от цей хлопець має. — Він показав на Гаррі. — Він вам його позичить.
— Роне, чи не міг би ти відвести до лікарні й професора Локарта? — попросив Дамблдор. — Я хотів би перекинутися ще кількома словами з Гаррі.
Локарт рушив до виходу.
Рон, зачиняючи за собою двері, допитливо глянув на Гаррі і Дамблдора.
Дамблдор підійшов до одного з крісел біля каміна.
— Присядь, Гаррі, — запропонував він, і Гаррі сів, відчуваючи незбагненний неспокій.