— Я втік… Моя чарівна паличка… зробила щось дивне… Я бачив своїх маму й тата… Вони виникли з його палички…
— Сюди, Гаррі… Сюди. Сідай… Усе буде гаразд… Випий оце…
Гаррі почув, як заскрипів ключ у замку. Тоді хтось дав йому в руки чашку.
— Випий… Тобі стане краще… Пий, Гаррі, мені треба знати все, що було, якомога точніше.
Муді нахилив чашку і допоміг йому випити. Гаррі закашлявся, перчений смак обпік горлянку. Обриси Муді та його кабінету нарешті стали чіткіші… Професор був так само блідий, як і Фадж, обидва його ока, не кліпаючи, втупилися в Гарріне обличчя.
— Гаррі, Волдеморт повернувся? Ти певен? Як йому це вдалося?
— Він узяв дещо з могили свого батька, від Червохвоста і від мене, — сказав Гаррі. У голові проясніло. Біль у шрамі трохи вгамувався. Він чітко бачив обличчя Муді, хоч у кабінеті було темно. Навіть сюди долинали крики й верески з поля для квідичу.
— Що взяв від тебе Темний Лорд? — запитав Муді.
— Кров, — відповів Гаррі, піднімаючи руку. На рукаві мантії був проріз від Червохвостового кинджала.
Муді голосно й протяжно свиснув.
— А смертежери? Повернулися?
— Так, — кивнув Гаррі. — Багато…
— Як він до них поставився? — тихо запитав Муді. — Він їм пробачив?
І раптом Гаррі згадав. Треба було сказати Дамблдорові, негайно треба було сказати!
— У Гоґвортсі є смертежер! Тут є смертежер — він укинув моє ім’я в Келих Вогню, він зробив так, щоб я дійшов до фіналу…
Гаррі спробував підвестися, але Муді силоміць посадовив його на місце.
— Я знаю, хто смертежер, — тихо сказав він.
— Каркароф? — аж підскочив Гаррі. — Де він? Ви його вже затримали? Замкнули?
— Каркароф? — якось дивно реготнувши, перепитав Муді. — Каркароф недавно зник, коли відчув, що Чорна мітка на його руці почала пекти. Він зрадив дуже багатьох відданих прибічників Темного Лорда, тому не прагнув з ними зустрітися… Та я сумніваюся, що він далеко втече. Темний Лорд уміє вистежувати своїх ворогів.
— Каркароф