Рон кліпнув очима.

— Ти про кого?

— Це ти про кого? — Гаррі відчував, що розмова заходить у глухий кут.

— Про Ромільду Вейн, — ніжно промовив Рон, і все його обличчя засвітилося, наче осяяне сонячним промінням.

Вони майже хвилину дивилися один на одного. Нарешті Гаррі запитав:

— Це жарт, чи як? Ти ж пожартував.

— Мені здається… Гаррі, мені здається, що я в неї закохався, — здушеним голосом промимрив Рон.

— О’кей, — Гаррі підійшов до Рона, щоб краще бачити його осклілі очі й бліде обличчя, — о’кей… а тепер скажи це ще раз, але цілком серйозно.

— Я її кохаю, — ледь чутно повторив Рон. — Ти бачив її волосся? Чорне, блискуче й шовковисте… а очі? Її великі темні очі? А її…

— Дуже смішно, — урвав його Гаррі, — але жарт закінчився, чув? Досить.

Він повернувся до виходу, і тут хтось щосили заїхав йому в праве вухо. Похитуючись, Гаррі озирнувся. Рон з перекошеним від люті лицем приготувався вдарити його кулаком вдруге.

Гаррі машинально висмикнув з кишені чарівну паличку, й закляття так блискавично промайнуло в його свідомості, що він сам не встиг нічого збагнути:

— Левікорпус!

Рон заверещав, бо якась невидима сила потягла його за ногу вгору; він безпорадно завис догори ногами в повітрі, мантія звисала до самої підлоги.

— Навіщо ти мене вдарив? — закричав Гаррі.

— Гаррі, ти її образив! Сказав, що це жарт! — Рон помалу червонів, бо кров шугонула йому в голову.

— Це ж маразм! — вигукнув Гаррі. — Що на тебе найшло?

І в цю мить його погляд упав на відкриту коробку шоколадних цукерок, що лежала на Роновім ліжку. Пояснення вдарило його, мов троль довбнею.

— Де ти взяв ці шоколадні казанки?