— Це дарунок на день народження! — репетував Рон. Він поволі обертався в повітрі, намагаючись звільнитися. — Я тобі теж пропонував, хіба ти забув?

— Ти просто підняв їх з підлоги, так?

— Вони впали з мого ліжка, ясно? Пусти мене!

— Вони не падали з твого ліжка, дурило! Невже ти не зрозумів? Вони — мої, я їх виклав зі своєї валізи, коли шукав карту. Це ті шоколадні казанки, що їх мені дала перед Різдвом Ромільда Вейн, вони начинені любовним зіллям!

Але Рон з усього сказаного зрозумів, здається, одне-єдине слово.

— Ромільда? — перепитав він. — Ти сказав Ромільда? Гаррі… ти її знаєш? Можеш мене познайомити?

Гаррі дивився, як Рон теліпається в повітрі, як його обличчя аж світиться надією, і ледве стримувався, щоб не розреготатися. Гаррі відчував, що одна частина його тіла — ближча до пульсуючого від болю правого вуха — була б не проти відпустити Рона й посміятися, коли той після закінчення дії зілля розчовпає, що вчудив… але ж вони начебто друзі, думав Гаррі, і він сам заїхав би собі в друге вухо, якби дозволив Ронові привселюдно патякати про своє невмируще кохання до Ромільди Вейн.

— Добре, я вас познайомлю, — відповів Гаррі, швидко обмірковуючи ситуацію. — Зараз я тебе спущу на підлогу, о’кей?

Він щосили пожбурив Рона на підлогу (вухо йому боліло таки добряче), але Рон просто схопився на ноги й запосміхався від вуха до вуха.

— Вона буде в кабінеті Слизорога, — впевненим голосом сказав Гаррі, знову повертаючись до дверей.

— А чому вона там буде? — схвильовано запитав Рон.

— Бо він їй призначив додаткові уроки настійок, — на ходу щось вигадував Гаррі.

— Може, попросити, щоб він і мені дозволив ходити на додаткові уроки? — захопився Рон.

— Чудова думка, — погодився Гаррі.

Біля отвору за портретом чекала Лаванда. Такого ускладнення Гаррі не передбачав.

— Рончику-Бончику, ти запізнився! — закопилила вона губки. — Я тобі приготувала дарунок на день…

— Та відчепися, — грубо урвав її Рон, — Гаррі мене зараз познайомить з Ромільдою Вейн.

І не кажучи їй більше ні слова, вибрався з отвору за портретом. Гаррі спробував скорчити для Лаванди вибачливу гримасу, але їй, мабуть, здалося, що то насмішка, бо коли Гладка Пані закривала за ними отвір, Лаванда була смертельно ображена.

Гаррі трохи побоювався, що Слизоріг міг піти на сніданок, але той відчинив двері свого кабінету після першого ж стуку. На ньому був зелений оксамитовий халат і такий самий нічний ковпак; очі дивилися туманно й заспано.

— Гаррі, — пробелькотів він. — Такий ранній візит… я по суботах зазвичай довго сплю…