— Готовий? — спитав він Рона.

Гаррі уже виходив зі спальні, а Рон навіть не ворухнувся, так і стояв, притулившись до стовпчика ліжка, й дивився порожнім поглядом в омите дощем вікно.

— Роне? Сніданок.

— Я не голодний.

Гаррі здивовано на нього глянув.

— Ти ж казав…

— Ну, добре, піду з тобою, — зітхнув Рон, — але їсти не хочу.

Гаррі підозріло до нього придивився.

— Ти щойно вмолотив півкоробки шоколадних казанків.

— Не в тому річ, — знову зітхнув Рон. — Ти… ти не зрозумієш.

— Це вже точно, — зізнався здивований Гаррі й повернувся, щоб відчинити двері.

— Гаррі! — зненацька вигукнув Рон.

— Що?

— Гаррі, я цього не витримаю!

— Чого ти не витримаєш? — не на жарт стурбувався Гаррі. Рон зблід, і здавалося, що його зараз знудить.

— Я постійно про неї думаю! — хрипко простогнав Рон.

Гаррі роззявив рота. Він такого не сподівався й волів би не чути. Дружба дружбою, але якщо Рон почне називати Лаванду Лавця-Вавця, то доведеться покласти цьому край.

— І чому ж це заважає тобі снідати? — Гаррі намагався в усю цю бридню влити хоч краплину здорового глузду.

— Вона, мабуть, і не здогадується про моє існування, — розпачливо махнув рукою Рон.

— Ще й як здогадується, — Гаррі вже нічого не розумів. — Ви з нею постійно лижетеся.