— Хотіла б я знати, що йому Снейп нарозповідав, чим переконав, — сказала Тонкс.

— Я знаю, — не змовчав Гаррі, й усі подивилися на нього. — Снейп передав Волдемортові інформацію, яка спонукала Волдеморта напасти на моїх батьків. А потім Снейп сказав Дамблдорові, що він не тямив, що робив, що йому страшенно прикро за те, що він накоїв, прикро, що вони загинули.

— І Дамблдор повірив? — засумнівався Люпин. — Дамблдор повірив, що Снейпові було прикро через те, що загинув Джеймс? Та Снейп Джеймса ненавидів…

— Мама моя теж була для нього нічого не варта, — додав Гаррі, — бо вона маґлівського роду… він називав її «бруднокровкою»…

Ніхто не спитав, звідки Гаррі це знає. Усі були вражені й намагалися перетравити увесь жах і потворність того, що сталося.

— Це все я винна, — сказала раптом професорка Макґонеґел. Вона була якась розгублена й бгала пальцями вогкий носовичок. — Це моя вина. Це я сьогодні послала Філіуса по Снейпа, попросила, щоб той прибув і нам допоміг! Якби я не попередила Снейпа про те, що діється, то він би, може, не долучився до смертежерів. Навряд чи він знав про їхнє прибуття до того, як йому сказав Філіус.

— Мінерво, це зовсім не твоя вина, — рішуче заперечив Люпин. — Нам усім була потрібна допомога, ми всі зраділи, довідавшись, що прибуде Снейп…

— Отже, коли він з’явився під час бою, то став на бік смертежерів? — перепитав Гаррі, який хотів знати кожнісіньку деталь Снейпової лукавості й підлості, гарячково визбируючи нові й нові підстави, щоб ще більше його зненавидіти, щоб дати собі клятву помсти.

— Навіть не знаю, як це, власне, сталося, — збентежено сказала професорка Макґонеґел. — Так усе заплутано… Дамблдор нам казав, що на кілька годин покине школу, і що нам треба про всяк випадок чергувати в коридорах… Ремус, Білл і Німфадора мали до нас приєднатися… і так ми собі й чергували. Усе було спокійно. Було перекрито кожен таємний вихід зі школи. Ми знали, що ніхто не зміг би сюди залетіти. Кожен вхід у замок був захищений потужними закляттями. Я й досі не знаю, як змогли проникнути смертежери…

— Я знаю, — втрутився Гаррі й стисло пояснив про дві щезальні шафи та магічний перехід, створений ними. — Отже, вони проникли через кімнату на вимогу.

Мимоволі він глянув на пригнічених Рона з Герміоною.

— Гаррі, це я все зіпсував, — похмуро буркнув Рон. — Ми все зробили, як ти й казав: перевірили Карту Мародера, і Мелфоя там не було, то ми й подумали, що він у кімнаті на вимогу, і я пішов разом з Джіні й Невілом за нею стежити… але Мелфой прорвався повз нас.

— Він вийшов з кімнати десь за годину після того, як ми вже там чатували, — додала Джіні. — Був сам і тримав ту жахливу засохлу руку…