Лікарняні двері раптом відчинилися, і всі аж підскочили: в палату ввірвалися містер і місіс Візлі, а за ними Флер, чарівне личко якої перекосилося від жаху.

— Молі… Артуре… — поспіхом привітала їх професорка Макґонеґел, схоплюючись на ноги. — Мені так прикро…

— Білл, — прошепотіла місіс Візлі, побачивши понівечене Біллове обличчя, й метнулася повз професорку Макґонеґел до сина. — Ой, Біллику!

Люпин і Тонкс поспіхом повставали і відійшли, щоб містер і місіс Візлі могли сісти біля самого ліжка. Місіс Візлі нахилилася над сином і припала вустами до його закривавленого чола.

— Кажеш, на нього напав Ґрейбек? — збентежено запитав професорку Макґонеґел містер Візлі. — Але ж він не перевтілювався? То що це означає? Що буде з Біллом?

— Ще невідомо, — зізналася професорка Макґонеґел, безпорадно поглядаючи на Люпина.

— Можливо, Артуре, виникне якесь зараження, — зітхнув Люпин. — Це дуже дивний випадок, просто унікальний… ми не знаємо, яка буде його поведінка, коли він прокинеться…

Місіс Візлі взяла в мадам Помфрі мазь з огидним запахом і почала натирати Біллові рани.

— А Дамблдор… — сказав містер Візлі. — Мінерво, це правда… він справді…

Професорка Макґонеґел кивнула, а Гаррі відчув, як Джіні поворухнулася в нього за спиною, й озирнувся. Звузивши очі, вона невідривно стежила за Флер, яка з застиглим обличчям розглядала Білла.

— Дамблдор відійшов, — прошепотів містер Візлі, але місіс Візлі не бачила нічого, крім старшого сина; вона заридала, і сльози падали на Біллове понівечене обличчя.

— Авжеж, немає значення, яка буде його зовнішність… це не т-так і важливо… але ж він б-був такий гарненький хлопчик… такий гарнесенький… і з-збирався одружитися!

— І шо ви м’аєте на увазі? — вигукнула раптом на весь голос Флер. — Як тсе, збигався одгушитися?

Місіс Візлі здивовано підняла заплакане обличчя.

— Ну… тільки те, що…

— Ви думаєте, шо Б’ілл уже не захотше зі мною одгушитися? — вимагала відповіді Флер. — Ви думаєте, шо чегез ті укуси він мене пегестане люб’ити?

— Ні, я такого не…

— Бо я не пегестану! — випросталася Флер на повен зріст і відкинула довжелезну гриву сріблястого волосся. — Шоден вовкулака не змусить мене розгюбити Б’ілла!

— Так, так, я й не сумнівалася, — пробурмотіла місіс Візлі, — просто я подумала… враховуючи, як… як він…

— Ви подумали, шо я не захотшу з ним одгушитися? Тши, може, тсього сподівалися? — вигукнула Флер, і ніздрі її затремтіли. — Шо мені до т’ого, яка в нього зовнішність? Нам обом вистачить моєї зовнішності! Усі ці шгами доводять, що мій тшоловік відвашний! І я сама це згоблю! — вона відштовхнула місіс Візлі, забравши в неї мазь.