— Дякую, Геґріде, — сказала професорка Макґонеґел, негайно вставши й обвівши поглядом усіх, хто зібрався навколо Біллового ліжка. — Мушу зустріти представників міністерства, коли вони сюди прибудуть. Геґріде, передай вихователям гуртожитків… Слизоріг хай представляє Слизерин… що я негайно хочу їх бачити у своєму кабінеті. Ти теж приходь.

Геґрід кивнув, розвернувся й почовгав з палати, а Макґонеґел подивилася на Гаррі.

— Гаррі, перед зустріччю з ними, я хотіла б поговорити з тобою. Ходімо…

Гаррі встав, пробурмотів Ронові, Джіні й Герміоні: «Бувайте», — і вийшов за професоркою Макґонеґел з палати. У коридорах було безлюдно й тихо, і лише вдалині лунала пісня фенікса.

Минуло кілька хвилин, перш ніж Гаррі збагнув, що вони йдуть не до кабінету професорки Макґонеґел, а до Дамблдорового кабінету, а ще за кілька секунд він усвідомив, що й справді — вона ж була заступницею директора… отже, зараз вона директорка… тому той кабінет з гаргуйлем належить їй…

Вони мовчки піднялися рухомими ґвинтовими сходами й зайшли в округлий кабінет. Він не знав, чого очікувати: можливо, кабінет буде завішаний чорною тканиною, чи там навіть лежатиме Дамблдорове тіло. Насправді все в кабінеті було таким самим, як і тоді, коли вони з Дамблдором кілька годин тому звідси виходили: срібні прилади сюрчали й випускали клубочки диму на столиках з тонкими ніжками, меч Ґрифіндора за склом виблискував собі у місячному сяйві, а Сортувальний Капелюх лежав на полиці за письмовим столом. Тільки Фоуксове сідало було порожнє — він і досі голосив на подвір’ї. Та ще галерея покійних директорів і директорок Гоґвортсу поповнилася новим портретом… Дамблдор дрімав у золотій рамі над столом, на його гачкуватому носі сиділи схожі на два півмісяці окуляри, а сам він був спокійний і вмиротворений.

Поглянувши на цей портрет, професорка Макґонеґел зробила дивний рух, наче додавала собі твердості, а тоді обійшла письмовий стіл і подивилася на Гаррі. Її пооране зморшками обличчя напружилось.

— Гаррі, — сказала вона, — я хотіла б знати, що ви з професором Дамблдором цього вечора робили, коли покинули межі школи.

— Я не можу вам цього сказати, пані професорко, — відповів Гаррі. Він очікував цього запитання й заздалегідь приготував відповідь. Саме тут, у цьому кабінеті, Дамблдор сказав йому, що Гаррі не може розповідати про зміст їхніх уроків нікому, крім Рона й Герміони.

— Гаррі, це може бути важливо, — наполягла професорка Макґонеґел.

— Так, — погодився Гаррі, — і навіть дуже, але він не хотів, щоб я комусь про це розповідав.