— Ти зможеш, — сказав Гаррі, — зможеш! Ти щойно здобув меча, я знаю, що саме ти маєш ним рубати. Будь ласка, Роне, рубай!

Звучання його імені подіяло на Рона як стимулятор. Він ковтнув слину і, важко дихаючи довгим носом, повернувся до валуна.

— Скажеш коли, — прохрипів він.

— На рахунок «три», — відповів Гаррі, дивлячись на медальйон, примруживши очі. Він зосередився на літері «С», уявляючи змію, а медальйон торохтів, наче в ньому попався в пастку тарган. Його можна було б і пожаліти, якби не пекли так порізи на шиї.

— Раз… два… три… відкрийся!

Останнє слово він наполовину просичав, наполовину прогарчав, і золота кришечка медальйона тихо клацнула й розкрилася. За скляними віконечками на обох половинках медальйона кліпали очі, темні й гарні, такі, як були в Тома Редла до того, як перетворилися на яскраво-червоні з зіницями-щілинами.

— Рубай! — звелів Гаррі, притискаючи медальйон до валуна.

Рон підняв меча тремтячими руками. Його вістря нависло над очима, що крутилися, як скажені, а Гаррі міцно тримав медальйон, уявляючи, як зараз бризне зі спорожнілих віконечок кров.

І тут з горокракса засичав голос.

— Я бачив твоє серце, а це моє.

— Не слухай! — крикнув хрипко Гаррі. — Рубай його!

— Я бачив твої мрії, Рональде Візлі, і бачив твої страхи. Усі твої бажання можуть збутися, але все, чого ти жахаєшся, теж може збутися…

— Рубай! — заволав Гаррі. Його голос відбився луною від навколишніх дерев, вістря меча затремтіло, а Рон не зводив погляду з Редлових очей.

— Тобі завжди не вистачало материнської любові, бо мати обожнювала дочку… тепер тобі не вистачає дівочої любові, бо вона віддала перевагу твоєму другові… ти завжди був другий, вічно залишався в затінку…

— Роне, та вдар же ти його! — загорлав Гаррі. Він відчував, як затрусився під його руками медальйон, і боявся того, що зараз станеться. Рон ще вище підняв меча, а Редлові очі зблиснули яскраво-червоним сяйвом.

З віконечок медальйона, прямо з тих очей, наче дві гротескні бульбашки, виросли химерно викривлені голови Гаррі й Герміони.