— А як цей меч сюди потрапив?

— Мабуть, його кинув у воду той, хто вичаклував патронуса.

Хлопці дивилися на пишно оздоблений срібний меч, руків’я якого виблискувало рубінами при світлі Герміониної палички.

— Думаєш, справжній? — запитав Рон.

— Є спосіб перевірити, — відповів Гаррі.

Горокракс і далі гойдався у Ронових руках. Медальйон легенько смикався. Гаррі розумів — те, що всередині, знову стривожене. Воно відчуло присутність меча й намагалося вбити Гаррі, щоб меч не потрапив йому в руки. Часу для довгих розмов не було. Настала мить знищити медальйон, раз і назавжди. Гаррі озирнувся на всі боки, піднявши Герміонину чарівну паличку, і побачив відповідне місце — плаский камінь-валун під явором.

— Ходи сюди, — сказав він і підійшов до валуна, змів з нього сніг і простяг руку по горокракс. Але коли Рон подав йому ще й меч, Гаррі похитав головою.

— Ні, це маєш зробити ти.

— Я? — розгублено перепитав Рон. — Чому?

— Бо це ти витяг меч з озера. Я вважаю, що це право належить тобі.

Тут не йшлося про люб’язність чи щедрість. Так само, як він знав, що лань не заподіє йому зла, так тепер він знав, що саме Рон повинен узяти в руки меча. Дамблдор принаймні встиг навчити Гаррі дечого про певні види магії, про непередбачувану силу певних дій.

— Я його відкрию, — сказав Гаррі, — а ти рубай. Миттєво. Бо те, що там усередині, не здасться без бою. Частинка Редла, що була в щоденнику, намагалася мене вбити.

— А як ти його відкриєш? — здивувався Рон. Його охопив жах.

— Я звелю йому відкритися парселмовою, — пояснив Гаррі. Ця відповідь сама злетіла з його вуст, так, ніби він у глибині душі завжди її знав. Можливо, він усвідомив її завдяки недавньому зіткненню з Наджіні. Він подивився на вигнуту літеру «С», інкрустовану блискучими зеленими камінчиками. Було досить легко уявити, що це крихітна змійка, яка лежить, скрутившись, на холодному валуні.

— Ні! — вигукнув Рон, — ні, не відкривай! Серйозно!

— Чому? — здивувався Гаррі. — Треба позбутися цієї гидоти, бо ми вже кілька місяців…

— Я не зможу, Гаррі, чесно… зроби сам…

— Але ж чому?

— Бо ця штука погано на мене впливає! — вигукнув Рон, задкуючи від медальйона на валуні. — Я нічого не можу вдіяти! Гаррі, я не виправдовуюся за те, що втік, але він на мене впливає гірше, ніж на тебе чи на Герміону. Я починаю думати різні дурниці, про які я й так би думав, але він усе погіршує, мені важко це пояснити, бо коли я його знімаю, то все стає на свої місця, але потім знову доводиться його начіпляти… Гаррі, я не зможу! — Він знову позадкував, тягнучи меча по землі й хитаючи головою.