— Гаррі, але ж знак з’являється постійно! Дамблдор залишив мені «Казки барда Бідла». Звідки ти знаєш, що ми не повинні з’ясувати все про цей знак?

— Ти знов за старе! — Гаррі вже почав дратуватися. — Ми увесь час самі себе переконуємо, що Дамблдор залишив нам якісь таємні знаки й ключі…

— Світлогасник виявився дуже корисним, — вставив свої п’ять копійок Рон. — Думаю, Герміона має рацію і Лавґуда треба відвідати.

Гаррі зміряв його недобрим поглядом. Він не сумнівався, що Рон підтримав Герміону аж ніяк не через бажання з’ясувати значення трикутної руни.

— Такого, як у Ґодриковій Долині, не буде, — додав Рон, — бо Лавґуди на твоєму боці, Гаррі, «Базікало» завжди був за тебе і зараз теж закликає всіх тобі допомагати!

— Я переконана, що це важливо! — гаряче сказала Герміона.

— Але ж чому тоді Дамблдор не сказав мені про це перед смертю?

— Може… може, ти повинен довідатися про це сам, — припустила Герміона, наче хапалася за соломинку.

— Ага, — улесливо підтримав її Рон, — у цьому є сенс.

— Ні, немає, — огризнулася Герміона, — та я все одно вважаю, що нам треба поговорити з містером Лавґудом. Символ, що пов’язує Дамблдора, Ґріндельвальда й Ґодрикову Долину? Гаррі, ми повинні це з’ясувати!

— Думаю, треба проголосувати, — запропонував Рон. — Хто за те, щоб побувати в Лавґуда…

Його рука злетіла раніше за Герміонину. Її вуста підозріло затремтіли, коли вона теж підняла руку.

— Нас більше, вибачай, Гаррі, — поляпав друга по спині Рон.

— Нехай, — погодився Гаррі, роздратований і водночас задоволений. — Тільки як повернемося від Лавґуда, то пошукаємо ще й інші горокракси, добре? А де, до речі, Лавґуди живуть? Ви хоч знаєте?

— Десь недалеко від нашої хати, — відповів Рон. — Не знаю, де точно, але мама й тато, згадуючи про них, завжди показували в бік пагорбів. Знайти буде неважко.

Коли Герміона повернулась у ліжко, Гаррі стишив голос.

— Ти погодився тільки для того, щоб вона перестала на тебе сердитись.

— На війні і в коханні всі засоби чесні, — весело зізнався Рон, — а в нас потроху й того, й того. Вище носа, зараз різдвяні канікули, і Луна буде вдома!

З відкритого вітрам схилу пагорба, куди вони роз’явилися на ранок, відкрився чудовий краєвид на село Отері-Сент-Кечпол. Згори село нагадувало колекцію іграшкових будиночків, красуючись у косому промінні сонця, що продиралося до землі в проміжках між хмарами. Хвилину-дві вони стояли й дивилися в бік «Барлогу», долонями затуляючи очі від сонця, але не побачили нічого особливого, крім високого живоплоту та дерев у саду, що надавали кривобокому будиночку захист від маґлівських очей.