— І Ґріндельвальд скористався бузиновою паличкою, щоб стати всемогутнім. Та коли він уже був на вершині своєї могутності, Дамблдор зрозумів, що лише він зможе його зупинити, і він зіткнувся з Ґріндельвальдом у двобої, переміг його й заволодів бузиновою паличкою.

— Дамблдор заволодів бузиновою паличкою? — здивувався Рон. — А де ж тоді… де вона зараз?

— У Гоґвортсі, — відповів Гаррі, силкуючись залишатися з ними в садочку на вершині кручі.

— То гайда туди! — вигукнув Рон. — Гаррі, треба її забрати, поки він не забрав!

— Уже пізно, — заперечив Гаррі. Він нічого не міг з собою вдіяти, лише обхопив руками голову, наче це допомагало опиратися. — Він знає, де вона. Він уже там.

— Гаррі! — спалахнув Рон. — Ти давно все це знав? Чого ми гаяли час? Чого ти спочатку розмовляв з Ґрипхуком? Ми ж могли встигнути… ми ще могли б…

— Ні, — заперечив Гаррі, і став коліньми на траву. — Герміона мала рацію. Дамблдор не хотів, щоб вона мені дісталася. Він не хотів, щоб я нею заволодів. Він хотів, щоб я здобув горокракси.

— Всемогутня чарівна паличка, Гаррі! — простогнав Рон.

— Я не повинен був… я мусив здобути горокракси…

І все стало холодне й темне. Сонце ледь проглядало над обрієм, а він линув поруч зі Снейпом через шкільні угіддя до озера.

— Я скоро приєднаюся до тебе в замку, — сказав він високим холодним голосом. — Покинь мене самого.

Снейп уклонився й пішов по стежці назад. Його чорний плащ розвівався за спиною. Гаррі йшов поволі, чекаючи, коли Снейп зникне. Не треба, щоб Снейп, чи хто завгодно, бачив, куди він прямує. Однак усі вікна замку були ще темні, а він міг себе приховати… і за якусь секунду він уже вичаклував закляття «Розілюзнення», що заховало його навіть від власних очей.

І він пішов понад берегом озера, вдивляючись у контури його любого замку, його першого королівства, на яке він мав невід’ємне право…

А ось і вона, стоїть біля озера, віддзеркалюючись у темних водах. Біла мармурова гробниця, зайва тут і непотрібна, вона тільки псувала знайомий йому пейзаж. Він знову відчув наплив затамованої ейфорії, відчув п’янке відчуття доцільності руйнування. Підняв свою стару тисову чарівну паличку. Як доречно, що це буде останній її видатний чин.

Гробниця розкололася. Загорнута в саван постать була така ж довга й худа, як і за життя. Він знову підняв чарівну паличку.

Саван розгорнувся. Обличчя було напівпрозоре, бліде й запале, проте збереглося майже бездоганно. На гачкуватому носі залишилися окуляри: він відчув приємну зневагу до цього жалюгідного видовища. Дамблдорові руки були складені на грудях, стискаючи пальцями її, поховану разом зі своїм власником.