— Але чи справді він мертвий? — сказав Рон через три дні після прибуття в котедж. Гаррі дивився в далину над муром, що відділяв садок від краю кручі, коли його знайшли там Рон і Герміона. Він волів, щоб вони не приходили, бо не мав охоти втручатися в їхню суперечку.

— Так, Роне, мертвий! Будь ласка, не починай знову!

— Герміоно, а ти візьми факти, — не погоджувався Рон, говорячи через голову Гаррі, що й далі дивився на виднокрай. — Срібна лань. Меч. Око, яке побачив у дзеркальці Гаррі.

— Гаррі припускає, що око могло йому й привидітися! Правда, Гаррі?

— Могло, — відповів Гаррі, не дивлячись на неї.

— Але ж ти не думаєш, що воно привиділося? — не вгавав Рон.

— Ні, не думаю, — погодився Гаррі.

— От бачиш! — наполіг Рон, не даючи Герміоні розтулити рота. — Якщо це був не Дамблдор, то поясни, Герміоно, як Добі довідався, що ми були в підвалі?

— Не знаю… але як ти поясниш, що Дамблдор послав його до нас, хоч сам лежав у гробниці в Гоґвортсі?

— Не знаю, може, то був його привид!

— Дамблдор не повертався б назад як привид, — заперечив Гаррі. Він мало в чому був упевнений, коли це стосувалося Дамблдора, але принаймні в цьому не сумнівався. — Він пішов би далі.

— Як це «пішов би далі»? — не зрозумів Рон, та Гаррі не встиг нічого пояснити, бо ззаду пролунало:

- ’Аггі?

З котеджу вийшла Флер, її довге сріблясте волосся розвівав вітерець.

- ’Аггі, з тобою хотше поговогити Ґгіпгук. Він у найменшій спальні, каже, що не хотше, щоб вас хтось підслухав.

Було видно, що Флер невдоволена, що ґоблін послав її з цим дорученням, тож вона роздратовано пішла кудись за будинок.

Ґрипхук, як і казала Флер, чекав їх у найменшій з трьох спалень котеджу, в якій тепер ночували Герміона й Луна. Він опустив червоні бавовняні штори, затулившись від яскравого, хоч і захмареного неба, і кімната набула якогось вогняного відблиску, що не надто пасувало до світлого, насиченого повітрям котеджу.

— Я прийняв рішення, Гаррі Поттер, — сказав ґоблін, що сидів, схрестивши ноги, в низькому кріслі й барабанив по бильцях своїми хирлявенькими пальцями. — Хоч ґрінґотські ґобліни і вважатимуть, що це підла зрада, але я вирішив тобі допомогти…

— Це чудово! — вигукнув Гаррі, відчуваючи полегшення. — Дякую тобі, Ґрипхуче, ми дуже…