— …в обмін, — твердо завершив речення ґоблін, — за винагороду.

Захоплений зненацька, Гаррі завагався.

— І скільки ж ти хочеш? У мене є гроші.

— Не за гроші, — заперечив Ґрипхук. — Гроші я маю.

Його чорні очі заблищали; вони були зовсім без білків.

— Я хочу меч. Меч Ґодрика Ґрифіндора.

Настрій у Гаррі різко впав.

— Це неможливо, — заявив він. — Вибач.

— Тоді, — м’яко сказав ґоблін, — виникають труднощі.

— Ми можемо дати тобі щось інше, — гаряче обізвався Рон. — Там, у Лестранжів, мабуть, повно всякого добра, ти собі вибереш, що захочеш.

Такого не треба було казати. Ґрипхук спалахнув.

— Я не злодій, хлопче! Я не зазіхаю на скарби, на які не маю права!

— Але ж меч — наш…

— Не ваш, — заперечив ґоблін.

— Ми ґрифіндорці, а він належав Ґодрику Ґрифіндору…

— А кому він належав до Ґрифіндора? — запитав ґоблін і випростався.

— Нікому, — відповів Рон, — він був виготовлений для нього.

— Ні! — сердито вигукнув ґоблін, показуючи довгим пальцем на Рона. — Знову ця чаклунська зарозумілість! Цей меч належав Раґнукові Першому, а Ґодрик Ґрифіндор у нього вкрав! Це наш загублений скарб, шедевр ґоблінського мистецтва! Він належить ґоблінам! Меч — це плата за мою послугу! Погоджуйтесь, або як хочете! — погляд ґобліна палав гнівом.

Гаррі зиркнув на друзів і сказав:

— Ґрипхук, нам треба порадитись, якщо ти не проти. Зачекаєш кілька хвилин?