Вона щойно налаштувала ножі, які б різали м’ясо для Ґрипхука і Білла, бо Білл, відколи на нього напав Ґрейбек, надавав перевагу біфштексам з кров’ю. Коли ножі застукотіли, її роздратоване обличчя трохи пом’якшилось.

- ’Аггі, ти вгятував шиття моїй сестгі, я цього не забула.

Чесно кажучи, це було не зовсім так, проте Гаррі вирішив їй не нагадувати, що справжня небезпека Ґабріелі не загрожувала.

— До того ж, — Флер націлила чарівну паличку на каструльку з соусом, що стояла на плиті, й та відразу забулькотіла, — містег Олівандег сьогодні вветшегі вигушає до Мюгіель. Нам буде тгохи легше. Ґоблін, — вона насупилася при згадці про нього, — хай пегебигається вниз, до вітальні, а ви з Гоном і Діном займете його кімнату.

— Та нам і у вітальні добре, — Гаррі знав, що Ґрипхукові дуже не сподобається ночувати на диванчику, а для їхніх планів було просто необхідно, щоб Ґрипхук мав гарний настрій. — Про нас не турбуйся. — А коли вона почала протестувати, додав: — Ми теж уже скоро зліземо вам з шиї, тобто Рон, Герміона і я. Ми у вас надовго не затримаємось.

— Що ти маєш на увазі? — чарівна паличка Флер націлилася на посудину з рисовою запіканкою, що зависла в повітрі. — Вам не мошна нікуди звідси вигушати, ви тут у безпетсі!

Вона тепер була дуже схожа на місіс Візлі, і Гаррі зрадів, що саме в цю мить відчинилися задні двері. Луна й Дін з мокрим від дощу волоссям занесли на кухню по оберемку хмизу, що прибився до берега.

— …і крихітні маленькі вушка, — розповідала Луна, — схожі на гіпопотамові, каже тато, тільки пурпурові й волохаті. А якщо захочеш їх покликати, то треба мугикати якусь мелодію. Їм подобаються вальси, а швидкої музики вони не люблять…

Дін зніяковіло стенув плечима, проходячи за Луною повз Гаррі до вітальні, де Рон і Герміона вже накривали стіл для вечері. Скориставшись нагодою уникнути розпитувань, Гаррі схопив два глечики з гарбузовим соком і подався за ними.

— …а якщо колись побуваєш у нас, то я тобі цей ріг покажу. Тато мені про нього написав, але я ще його не бачила, бо смертежери забрали мене прямо з «Гоґвортського експреса», і я так і не потрапила додому на Різдво, — розповідала Луна, розпалюючи з Діном камін.

— Луно, ми ж тобі казали, — гукнула їй Герміона. — Той ріг вибухнув. То був ріг різкопроривця, а не зім’яторогого хропача…

— Ні, то був ріг хропача, — незворушно заперечила Луна. — Тато мені писав. Він уже, мабуть, відновив свою форму, бо ці роги, знаєте, самонаправні.

Герміона похитала головою й продовжила розкладати на столі виделки. До вітальні увійшов Білл, за ним зійшов сходами містер Олівандер. Майстер чарівних паличок і досі мав виснажений вигляд. Білл його підтримував однією рукою, а в другій ніс величеньку валізу.