Гаррі її потис. Не знав, чи не помітили ці чорні очі якоїсь каверзи в його очах. Але Ґрипхук відпустив його руку, сплеснув у долоні і сказав:

— Отже. Почали!

Було таке враження, ніби вони знову планують проникнути в міністерство. Задум почали розробляти в найменшій спальні, залишеній, на Ґрипхукове бажання, у напівтемряві.

— Я лише раз був у сховищі Лестранжів, — сказав Ґрипхук, — саме тоді, коли мені наказали покласти туди фальшивий меч. Це одна з найдревніших камер. Найстаріші чаклунські роди зберігають свої скарби на найглибшому рівні, де сховища найбільші й найкраще захищені…

Щодня на кілька годин вони зачинялися в малесенькій, наче кухонний сервант, кімнатці. Дні поволі переходили в тижні. Треба було подолати безліч перепон, зокрема й те, що їхні запаси багатозільної настійки вичерпувалися.

— Її, фактично, вистачить лише для когось одного, — бідкалася Герміона, підносячи під світло лампи густу й багнисту настійку.

— А цього й достатньо, — сказав Гаррі, вивчаючи намальовану Ґрипхуковою рукою схему найглибших переходів.

Інші мешканці котеджу «Мушля» не могли не помітити, що щось відбувається, бо ж Гаррі, Рон та Герміона з’являлися тепер лише на спільних трапезах. Ніхто не питав зайвого, хоч Гаррі часто відчував, як замислено й стурбовано дивиться на них за столом Білл.

Що більше часу вони проводили разом, то глибше усвідомлював Гаррі свою неприязнь до ґобліна. Ґрипхук виявився неочікувано кровожерливий, кепкував з думки, чи відчувають біль дрібні істоти, і тішився з того, що їм, можливо, доведеться калічити інших чаклунів, щоб проникнути у скарбницю Лестранжів. Гаррі знав, що друзі поділяють цю неприязнь, однак вони на цю тему не говорили — Ґрипхук був їм потрібен.

Ґоблін дуже неохоче їв разом з усіма. Навіть тоді, як його ноги загоїлися, він усе одно просив, щоб йому, як і слабкому ще й досі Олівандеру, таці з їжею приносили до кімнати. Врешті Білл після гнівної тиради, виголошеної Флер, піднявся до нього нагору й повідомив, що таких послуг більше не буде. Відтоді Ґрипхук сідав з ними за тісний стіл, проте відмовлявся вживати ту саму їжу, вимагаючи, щоб йому подавали шматки сирого м’яса, корінці і гриби.

Гаррі відчував свою відповідальність за таке становище. Це ж він умовив усіх залишити ґобліна в котеджі «Мушля», щоб його допитати; це через нього вся родина Візлів змушена переховуватися, а Білл, Фред, Джордж і містер Візлі втратили роботу.

— Мені так прикро, — сказав він Флер, коли одного вітряного квітневого вечора допомагав їй готувати вечерю. — Я ніколи не думав, що тобі доведеться усім цим займатися.