— Люпин, — пробурмотів Білл, підбіг до дверей і розчинив їх навстіж.

Люпин ввалився через поріг. Білий на лиці, загорнутий у дорожній плащ, сивувате волосся розвіяне вітром. Він випростався, роззирнувся по кімнаті, щоб пересвідчитися, хто тут є, і крикнув на весь голос:

— Хлопчик! Ми назвали його Тед, на честь Дориного батька!

Герміона заверещала.

— Що?.. Тонкс… Тонкс народила дитину?

— Так, так, народила дитину! — закричав Люпин. За столом здійнявся радісний лемент. Герміона й Флер пискнули разом: «Вітаємо!», а Рон вигукнув: «Ого! Нічого собі! Дитина!» — наче ніколи про таке й не чув.

— Так… так… хлопчик… — повторював Люпин, сам не свій від такого щастя. Він підійшов до стола й обняв Гаррі, так, ніби вони й не сварилися на площі Ґримо.

— Будеш хрещеним батьком? — запитав він, відпускаючи Гаррі з обіймів.

— Х-хто… я? — затинаючись, перепитав Гаррі.

— Та ти, а хто ж… Дора теж згодна, хто може бути кращий…

— Я… так… ого…

Гаррі був розгублений, здивований, захоплений. Білл побіг по вино, а Флер переконувала Люпина залишитися з ними на чарчину.

— Я не маю багато часу, мушу вертатися, — пояснив Люпин, усміхаючись усім присутнім. Він ніби помолодшав на кілька років. — Дякую тобі, Білле, дякую.

Білл швиденько наповнив келихи. Усі встали.

— За Тедді Ремуса Люпина, — виголосив тост сам Люпин, — майбутнього видатного чаклуна!

— А на кого він схожий? — поцікавилася Флер.

— Я думаю, що на Дору, а вона каже, що на мене. У нього ще мало волосся. Як народився, було чорне, а за годину стало руде, клянуся! Поки я повернуся, мабуть, стане блондином. Андромеда каже, що в Тонкс волосся теж почало міняти колір у той самий день, як вона народилася. — Він осушив келих. — О, давай ще один, — сказав Люпин, і Білл знову йому налив.

Вітер боровся з котеджиком, вогонь у каміні стрибав і тріщав, а Білл уже відкорковував нову пляшку вина. Люпинова новина примусила всіх стати інакшими, забути про стан облоги, в якому вони перебували. Звістка про нове життя приємно всіх схвилювала. Тільки на ґобліна не справила жодного враження ця святкова атмосфера, і він за якийсь час непомітно подався у спальню, яку тепер займав сам. Гаррі думав, що, крім нього, ніхто цього не помітив, однак побачив, що Білл теж дивиться, як ґоблін іде по сходах.

— Ні… ні… я справді мушу вертатися, — сказав Люпин, відмовляючись від ще одного келиха вина. Він встав і закутався в дорожній плащ. — До побачення, до побачення… за кілька днів постараюся принести фотографії… усі будуть такі раді, що я вас побачив…

Він застібнув плаща, попрощався з усіма, обіймаючи жінок і тиснучи руки чоловікам, а тоді, сяючи усмішкою, повернувся у вітряну ніч.