— Ми тут переховуємося майже два тижні, — сказав Шеймус, — і щоразу, як нам потрібно, тут з’являються додаткові гамаки, а коли сюди почали прибувати дівчата, тут навіть виникла цілком пристойна ванна кімната…

— …бо дівчата вирішили, що непогано зрідка митися, — додала Лаванда Браун, яку Гаррі досі не помічав. Він ще раз уважно подивився на присутніх і впізнав чимало знайомих облич. Тут були обидві близнючки Патіл, а також Террі Бут, Ерні Макмілан, Ентоні Ґольдштейн і Майкл Корнер.

— Розкажіть, що ви замислили, — сказав Ерні, — бо тут уже ходило стільки чуток! Ми про вас дізнаємося з «Поттерварти». — Він показав на радіо. — Ви ж не вдиралися в «Ґрінґотс»?

— Вдиралися! — вигукнув Невіл. — І про дракона теж правда!

Хтось заплескав у долоні, а хтось захоплено зойкнув. Рон жартівливо вклонився.

— А що ви там шукали? — очікувально запитав Шеймус.

Перш ніж Рон чи Герміона встигли кинути якесь зустрічне запитання, щоб уникнути прямої відповіді, Гаррі раптом відчув жахливий, нелюдський біль у шрамі-блискавці. Він різко відвернувся від усіх заінтригованих і захоплених облич, кімната на вимогу щезла, і він опинився у зруйнованій кам’яній хатині, під ногами валялися зогнилі, видерті з підлоги дошки, викопана з землі золота коробка лежала біля вилому відкрита й порожня, а Волдемортів дикий вереск розривав голову.

Неймовірним зусиллям він вирвався з Волдемортової свідомості й, захитавшись, отямився в кімнаті на вимогу. Піт заливав обличчя, під руку його підтримував Рон.

— Що з тобою, Гаррі? — допитувався Невіл. — Хочеш сісти? Мабуть, дуже втомився?..

— Ні, — заперечив Гаррі. Він подивився на Рона й Герміону, самими очима намагаючись дати їм зрозуміти, що Волдеморт щойно виявив пропажу одного свого горокракса. Часу лишалося все менше. Якщо Волдеморт зараз вирішить податися у Гоґвортс, то вони нічого не встигнуть.

— Нам треба йти, — сказав він, і з виразів облич обох друзів побачив, що вони все зрозуміли.

— То що ти задумав, Гаррі? — запитав Шеймус. — Які в тебе плани?

— Плани? — перепитав Гаррі. Він зібрав усю волю в кулак, щоб не піддатися знову Волдемортовому безумству. Шрам болів. — Ну, ми просто… Рон, Герміона, я… нам треба дещо зробити, а тоді ми звідси зникнемо.

Ніхто вже не сміявся й не вигукував захоплено. Невіл розгубився.

— Як це «зникнете»?

— Ми прибули ненадовго, — Гаррі розтирав шрам, щоб притлумити біль. — Ми повинні зробити щось важливе…

— І що ж це?

— Я… я не можу вам сказати.

Усі забурмотіли, а Невіл насупив брови.

— Чому не можеш сказати? Ще щось пов’язане з Відомо-Ким?