— Ну, так…

— То ми вам допоможемо.

Інші воїни Дамблдорової армії закивали головами — хто з ентузіазмом, а хто урочисто. Дехто аж з місць позіскакував, щоб продемонструвати свою готовність до негайних дій.

— Ви не розумієте, — за останні кілька годин Гаррі, здається, вже не раз повторював цю фразу. — Ми… ми вам не можемо сказати. Ми це повинні зробити… самі.

— Чому? — не вгавав Невіл.

— Бо… — відчайдушно прагнучи почати пошуки останнього горокракса, чи хоч би обговорити з Роном і Герміоною наодинці, з чого ті пошуки починати, Гаррі ніяк не міг зібратися з думками. Шрам смикало. — Дамблдор доручив нам трьом виконати одну роботу, — пояснив він, обережно добираючи слова, — і ми не повинні нікому казати… це умова, тобто він хотів, щоб це зробили тільки ми, ми втрьох.

— Але ж це його армія, — наполягав Невіл. — Дамблдорова армія. Ми були тут, ми не давали їй розпастися, поки ви десь пропадали…

— Старий, це був не курорт, — зауважив Рон.

— Я такого й не казав, але я не розумію, чому ви нам не довіряєте. Усі присутні в цій кімнаті чинили опір, і всі опинилися тут, бо на них полювали Керроу. Усі присутні довели свою вірність Дамблдорові… і вірність тобі.

— Послухайте, — почав Гаррі, сам не знаючи, що казати, та це вже не мало особливого значення, бо за спиною в нього щойно відчинилися двері тунелю.

— Ми отримали твою звістку, Невіле! Гаррі, Роне, Герміоно! Привіт вам! Ми так і думали, що ви тут!

Це були Луна й Дін. Шеймус задоволено загорлав і побіг обніматися зі своїм найкращим другом.

— Салют усім! — радісно привіталася Луна. — Ой, як гарно знов до вас повернутися!

— Луно, — розгубився Гаррі, — а ти чого тут? Як ти?..

— Я їй повідомив, — пояснив Невіл, показуючи фальшивий ґалеон. — Я обіцяв їй і Джіні, що дам їм знак, якщо ти тут з’явишся. Ми всі думали, що твоє повернення означатиме революцію. Що ми повстанемо проти Снейпа і тих Керроу.

— Звичайно, інакше й бути не може, — весело підтримала його Луна. — Правда ж, Гаррі? Ми починаємо боротьбу, щоб вигнати їх з Гоґвортсу?

— Послухайте, — Гаррі вже охоплювала паніка, — нам дуже прикро, але ми повернулися не для цього. Ми повинні щось зробити, а тоді…

— То ви просто покинете нас серед усього цього? — не вірив Майкл Корнер.

— Ні! — заперечив Рон. — Ми це робимо заради вас усіх, бо йдеться про те, щоб позбутися Відомо-Кого…

— Тоді дозвольте вам допомогти! — сердито сказав Невіл. — Ми теж хочемо взяти в цьому участь!