— Мама тобі казала так не робити!

Петунія зупинила гойдалку, з хрускотом загальмувавши підошвами сандалів, зіскочила на ноги і взялася в боки.

— Лілі, мама тобі не дозволяє!

— Та все ж добре, — хихотіла Лілі. — Туню, ти поглянь. Дивися, що я вмію.

Петунія озирнулася. На майданчику нікогісінько не було, крім них самих та Снейпа, про якого дівчатка й гадки не мали. Лілі підняла квітку, що впала з куща, за яким причаївся Снейп. Петунія зацікавлено наблизилась, хоч явно цього не схвалювала. Лілі зачекала, поки Петунія підійде ближче, щоб добре все бачити, і простягла долоню. Квітка лежала на руці, розкриваючи й закриваючи пелюстки, наче химерна багатовуста устриця.

— Припини! — заверещала Петунія.

— Тобі ж це не зашкодить, — заспокоїла її Лілі, але стиснула квітку в кулаці, а тоді кинула на землю.

— Так не можна, — буркнула Петунія, однак провела поглядом квітку, поки та падала, і потім не зводила з неї очей. — Як ти це робиш? — запитала вона, і в голосі її відчувалася заздрість.

— Та це ж і так ясно! — Снейп уже не міг стримуватися й вискочив з-за кущів. Петунія заверещала й позадкувала до гойдалок, а Лілі, хоч теж злякалася, залишилася на місці. Снейп уже пошкодував, що викрив себе. Слабенький рум’янець з’явився на його блідих щоках, коли він глянув на Лілі.

— Що ясно? — перепитала Лілі.

Снейпа охопило нервове збудження. Зиркнувши на Петунію, що вешталася віддалеки, біля гойдалки, він притишив голос і сказав:

— Я знаю, хто ти така.

— Що ти маєш на увазі?

— Ти… ти відьма, — прошепотів Снейп.

Її це образило.

— Таке нечемно говорити людям!

Вона відвернулася, задерла носа й пішла до сестри.

— Стій! — вигукнув Снейп. Він уже увесь розпашівся, і Гаррі дивувався, чому він не скине це дурнувате важке пальто, хіба що він соромився своєї жіночої блузи.

Снейп почимчикував до дівчат, уже тоді нагадуючи смішного кажана.

Обидві сестри дивилися на нього несхвально, тримаючись за стовпи гойдалок, наче це було місце, щоб застукатись під час гри в піжмурки чи лованки.