Лілі на очі навернулися сльози, і Петунія нарешті висмикнула свою руку.

— Я не почвара, — сказала Лілі. — Не кажи такого страшного.

— Бо ти туди їдеш, — з насолодою додала Петунія. — У спецшколу для почвар. Ти і той Снейпів хлопець… двоє виродків, ось хто ви такі. Це й добре, що вас відсіяли від нормальних людей. Нам так безпечніше.

Лілі подивилася на батьків, які зі щирим задоволенням розглядали платформу, насолоджуючись цим видовищем. Тоді знову глянула на сестру й заговорила пошепки з люттю в голосі:

— Чомусь ти не вважала, що то школа для почвар, коли писала листа директорові і благала, щоб він тебе прийняв.

Петунія стала яскраво-червона.

— Благала? Я не благала!

— Я бачила його відповідь. Дуже чемну.

— Ти не мала права читати… — прошепотіла Петунія. — То особистий лист… як ти могла?..

Лілі видала себе, мимохіть зиркнувши туди, де стояв Снейп. Петунія охнула.

— Його знайшов цей хлопець! Ти з цим хлопцем нишпорила в моїй кімнаті!

— Ні… ми не нишпорили… — почала боронитися Лілі. — Северус побачив конверт і не повірив, що маґелка може спілкуватися з Гоґвортсом, от і все! Він каже, що на пошті, мабуть, працюють замасковані чаклуни, які займаються…

— Мабуть, ті чаклуни скрізь пхають свого носа! — вигукнула Петунія, збліднувши. — Почвара! — ще раз обізвала вона сестру й кинулася до батьків…

І знову картинка змінилася. Снейп квапливо йшов коридором «Гоґвортського експреса», що вистукував колесами повз села й поля. Снейп уже перевдягся у шкільну мантію, скориставшись, мабуть, найпершою ж нагодою позбутися свого жахливого маґлівського одягу. Нарешті він зупинився біля купе, в якому їхало кілька галасливих хлопців. У кутку біля вікна сиділа, зіщулившись, Лілі і притискала обличчя до шибки.

Снейп відчинив двері купе й сів навпроти Лілі. Вона глянула на нього й знову відвернулась до вікна. Була заплакана.

— Не хочу з тобою говорити, — сказала вона здавленим голосом.

— Чому?

— Туня мене н-ненавидить. Бо ми побачили того листа від Дамблдора.

— То й що?

Вона зміряла його лютим поглядом.