— Як правило, — відповів Снейп. — Але ти маґлівського роду, тому має прибути посланець зі школи, щоб твоїм батькам усе пояснити.

— А хіба є якась різниця, якщо я маґлівського роду?

Снейп завагався. Гострий погляд його чорних очей ковзнув із зеленкуватого затінку по її блідому обличчі, по темно-рудому волоссю.

— Ні, — відповів він. — Нема ніякої різниці.

— Добре, — зраділа Лілі. Було помітно, що це її турбувало.

— Ти так чудово володієш чарами, — сказав Снейп. — Я ж бачив. Я увесь час на тебе дивився…

Він не договорив, але вона й не слухала, лежачи на зеленій траві й дивлячись на густе віття дерев над головою. Він дивився на неї так само жадібно, як і на дитячому майданчику.

— Що там у тебе вдома? — запитала Лілі.

Між бровами у нього з’явилась маленька зморшка.

— Все добре, — буркнув він.

— Більше не сваряться?

— Та ні, сваряться, — зізнався Снейп. Вирвав цілу жменю листочків і почав їх дерти, не усвідомлюючи, що робить. — Та ще трохи, і я звідси поїду.

— Твій тато не любить чарів?

— Він узагалі нічого не любить, — буркнув Снейп.

— Северусе?

Снейпові губи скривилися в ледь помітній усмішці, коли вона назвала його на ім’я.

— Що?

— Розкажи мені ще раз про дементорів.

— Нащо тобі це треба?

— Якщо я чаруватиму поза межами школи…