— Директоре! Вони розбили намет у Діновім лісі! Бруднокровка…

— Не вживай цього слова!

— …ну, те дівчисько Ґрейнджер назвала це місце, коли відкривала свою сумочку, і я почув!

— Добре! Дуже добре! — вигукнув портрет Дамблдора з-за директорського крісла. — Тепер, Северусе, меч! Не забувай, що його можна отримати лише за великої потреби і справжньої мужності… і він не повинен знати, що його поклав ти! Якщо Волдеморт прочитає думки Гаррі й довідається, що ти йому допомагаєш…

— Я знаю, — коротко кинув Снейп. Він підійшов до Дамблдорового портрета і потяг його вбік. Портрет відсунувся, відкривши приховану нішу, з якої він дістав Ґрифіндорів меч.

— Ти й досі не хочеш мені сказати, чому так важливо дати Поттерові цього меча? — запитав Снейп, накидаючи на мантію дорожній плащ.

— Не хочу, — відповів портрет Дамблдора. — Він знатиме, що з ним робити. І ще, Северусе, будь дуже обережний, бо вони твою появу можуть сприйняти не дуже люб’язно після того, що сталося з Джорджем Візлі…

Снейп озирнувся біля самих дверей.

— Не турбуйся, Дамблдоре, — сказав холодно. — У мене є план…

І вийшов з кабінету. Гаррі виринув із сита спогадів, а наступної миті він уже лежав на встеленій килимами підлозі того ж таки кабінету — так, ніби Снейп щойно зачинив за собою двері.

Розділ тридцять четвертий І знову ліс

Розділ тридцять четвертий

І знову ліс

Нарешті правда. Лежачи долілиць на запилюженому килимі в кабінеті, де колись, як йому здавалося, він пізнавав таємниці подвигу, Гаррі збагнув, що йому не судилося вижити. Його завдання полягало в тому, щоб спокійно піти в гостинні обійми смерті. По дорозі він мав би знищити все, що пов’язувало Волдеморта з життям, щоб урешті-решт перетнути Волдемортову стежку й навіть не намагатися захиститися чарівною паличкою. Це буде остаточний кінець, і те, що не було завершено в Ґодриковій Долині, матиме невідворотну розв’язку: жоден з них не залишиться живий, жоден не вціліє.

Він відчував, як несамовито калатає в грудях серце. Як дивно, що під загрозою смерті воно починало битися сильніше, героїчно підтримуючи в ньому життя. Але незабаром воно мусить зупинитися, і то дуже швидко. Його удари полічено. Скільки ще лишилося часу, щоб встати, востаннє пройтися замком, вийти на подвір’я і зайти в ліс?

Жах скував його на підлозі, у грудях гупав похоронний барабан. Чи боляче вмирати? Усі ті рази, коли йому вдавалося в останню мить уникнути смерті, він і не замислювався по-справжньому, що воно таке. Його воля до життя завжди була набагато сильніша за страх смерті. А зараз йому й на думку не спадало втекти, випередити Волдеморта. Це був кінець, він це знав, і йому залишилось єдине й неминуче: померти.