Він заплющив очі і тричі повернув камінь у руках.

Він знав, що це сталося, бо почув навколо себе легенькі порухи — і припустив, що це тендітні тіла шукають точки опори на землі, на всіяному гілочками ґрунті узлісся.

Вони не були привидами, хоч і були доволі безплотні. Радше нагадували Редла, що колись давно вирвався зі щоденника і був майже матеріалізованою пам’яттю. Реальніші за привидів, хоч і не такі, як живі тіла, вони рухалися до нього, і їхні обличчя осявали приязні посмішки.

Джеймс був на зріст точнісінько такий, як і Гаррі. У тому одязі, в якому загинув, волосся розкуйовджене, окуляри трохи перекошені, як у містера Візлі.

Сіріус був високий, гарний і набагато молодший, ніж його пам’ятав Гаррі. Він ішов легко й елегантно, тримаючи руки в кишенях і всміхаючись.

Люпин теж був молодший і не такий занедбаний, з темнішим і густішим волоссям. Видно було, що він радий опинитися в знайомих місцях, де він усе обходив юнаком.

Лілі всміхалася йому найширше. Підійшовши близько, вона відкинула своє довге волосся і її зелені очі, такі ж, як у нього, жадібно вбирали кожну рисочку його обличчя, немовби вона ніяк не могла надивитися.

— Ти такий відважний.

Він не міг говорити. Милувався мамою, не зводячи очей, і думав, що міг би дивитися на неї вічно, і все йому було б мало.

— Ти вже майже там, — сказав йому Джеймс. — Дуже близько. Ми так… пишаємося тобою.

— Це боляче?

Наївне питання зірвалося з уст Гаррі, перш ніж він спохопився.

— Помирати? Анітрохи, — відповів Сіріус. — Швидше й легше, ніж засинати.

— І він воліє, щоб це сталося швидко. Хоче покласти цьому край, — додав Люпин.

— Я не хотів, щоб ти помер, — сказав Гаррі. Ці слова злетіли самі по собі. — Ніхто з вас. Вибачте…

Він звертався насамперед до Люпина, благаючи його.

— …якраз, коли в тебе народився син… Ремусе, мені так гірко…

— Мені теж гірко, — зітхнув Люпин. — Жаль, що я його вже не побачу… але він знатиме, для чого я загинув, і маю надію, що зрозуміє. Я намагався зберегти світ, у якому він житиме щасливо.

Прохолодний вітерець, що линув, здавалося, з самих нетрів лісу, розкуйовдив волосся в Гаррі над чолом. Він розумів, що вони не скажуть йому йти далі, що це має бути його власне рішення.

— Ви будете зі мною?