— Я розумію, — голос Джіні зірвався. — Усе буде добре.
У Гаррі мороз пішов по спині. Він хотів розірвати ніч криком, хотів, щоб Джіні знала, що він тут, поруч, хотів, щоб знала, куди він іде. Хотів, щоб його зупинили, відтягли звідси силоміць, відіслали додому…
Але ж він і був удома. Гоґвортс — його перший і найкращий дім. Усі покинуті хлопці — і він, і Волдеморт, і Снейп — знайшли тут свій дім…
Джіні стала навколішки біля пораненої дівчини, тримаючи її за руку. Величезним зусиллям волі Гаррі примусив себе йти далі. Йому здалося, що Джіні озирнулася, коли він її проминав. Можливо, вона відчула чиюсь присутність, але він не заговорив і не обернувся.
З темряви випливла Геґрідова хижа. Вікна не світилися, Іклань не шкрябався в двері й не зустрічав гостей глухим гавкотом. Гаррі згадав усі візити до Геґріда, блиск мідного чайника на вогні, тверде, як камінь, печиво і велетенських черв’яків, і його широченне бородате обличчя, і Рона, що блював слимаками, й Герміону, що допомагала рятувати Норберта…
Пішов далі, вийшов на узлісся й зупинився.
Між деревами аж кишіло дементорами. Він відчував їхній холод і не мав певності, що зможе повз них пройти. Сили вичаклувати патронуса вже не було. Він не міг стримати тремтіння. Помирати, зрештою, не так і легко. Кожен його подих, пахощі трави, подув прохолодного вітерцю на обличчі — це все таке дорогоцінне. Інші люди мали перед собою довгі роки, час, який можна марнувати, час, який тягнувся повільно — а він хапався за кожнісіньку секунду. Думав, що вже не може ступити й кроку, і водночас розумів, що мусить це зробити. Завершилася довга гра, снич уже в руках, пора спускатися на землю…
Снич. Негнучкими пальцями він намацав його в капшучку на шиї і вийняв.
Швидко й важко дихаючи, придивився до нього. Зараз, коли він хотів, щоб час спливав якомога повільніше, а час, навпаки, пришвидшився, розуміння прийшло негайно, випередивши думки. Наприкінці — це ж зараз. Ця мить настала.
Він притулив золотистий метал до вуст і прошепотів:
— Я скоро помру.
Металева оболонка розкрилася. Він опустив тремтячу руку, підняв під плащем Дракову чарівну паличку й пробурмотів:
Між двома половинками снича лежав чорний камінь з нерівною тріщиною по центру. Воскресальний камінь тріснув по вертикальній лінії, що символізувала бузинову паличку. Трикутник і коло, символи плаща й каменя, ще можна було розрізнити.
І знову Гаррі все збагнув, навіть не замислюючись. Не йшлося про те, щоб повернути їх сюди, бо він сам незабаром мав до них приєднатися. Не він їх витягував, а вони кликали його.