Якби ж він був помер того літнього вечора, коли востаннє вийшов з будинку номер чотири на Прівіт-драйв, а шляхетна чарівна паличка з феніксовою пір’їною його врятувала! Якби ж він був помер, як Гедвіґа, так швидко, що нічого не встиг би й збагнути! Або якби він міг стати грудьми перед чиєюсь чарівною паличкою, рятуючи тих, кого любить… Він заздрив тепер навіть тому, як загинули його батьки. Бо це холоднокровне наближення миті власного нищення потребуватиме зовсім іншої відваги. Відчув, як затремтіли пальці, і спробував їх опанувати, хоч ніхто його й не бачив. Усі портрети на стінах були порожні.
Поволі, дуже поволі, він сів, і відчув себе таким живим, відчув своє живе тіло, як не відчував ніколи досі. Чому він не цінував це диво: мозок, нерви і серце, що стукає в грудях? Це все назавжди зникне… або, краще сказати, він назавжди зникне. Дихання стало повільне й глибоке, у роті і в горлі пересохло, очі теж були сухі.
Дамблдорова зрада майже нічого не означала. Звичайно, існував інший, важливіший план. Просто Гаррі був такий наївний, що сам цього не бачив і зрозумів усе аж зараз. Він ніколи не сумнівався, що Дамблдор хотів урятувати йому життя. А тепер розумів, що тривалість його життя була наперед визначена часом, потрібним на знищення горокраксів. Дамблдор доручив йому цю роботу, і він слухняно обрізав усі ниточки, що пов’язували з життям не лише Волдеморта, але і його самого! Як вишукано, як елегантно, не марнувати життя інших людей, а доручити небезпечне завдання хлопцеві, котрому й так невдовзі вже йти на забій, і чия смерть не обернеться бідою для інших, але завдасть непоправного удару Волдемортові.
І ще Дамблдор знав, що Гаррі не втече, що піде до кінця, навіть якщо це буде його кінець — він бо добре вивчив Гаррі. Дамблдор знав, так само, як знає Волдеморт, що Гаррі не дозволить нікому гинути заради себе, коли дізнається, що може все зупинити сам. Образи Фреда, Люпина і Тонкс, що лежали мертві у Великій залі, знову виникли в його свідомості, і на якусь мить йому забило дух: Смерть така нетерпляча…
Але Дамблдор його переоцінив. Він провалив завдання. Змія й досі жива. Це той один-єдиний горокракс, що втримає Волдеморта на землі навіть після смерті Гаррі. Авжеж, знищити його буде неважко. Гаррі подумав, хто міг би це зробити… Рон і Герміона, звісно, знали б, що треба зробити… мабуть, саме тому Дамблдор і хотів, щоб Гаррі всім ділився з друзями… бо навіть якщо суджене йому долею здійсниться трохи раніше, вони довершать задумане…
Ці думки, наче дощ по холодному вікні, періщили й по твердій поверхні тієї незаперечної істини, що він мусить померти.