Посеред галявини палахкотіло вогнище, в його мерехтливому світлі видно було юрбу мовчазних і пильних смертежерів. Дехто й досі був у масках і каптурах, а дехто вже відкрив обличчя. Трохи поодаль сиділо двоє велетів, кидаючи позад себе здоровенні тіні. Обличчя в них були жорстокі і мовби грубо витесані з каменю. Гаррі побачив Фенріра, що тинявся по галявині, гризучи свої довжелезні кігті. Білявий здоровило Роул мацав закривавлену губу. Побачив Луціуса Мелфоя, розбитого й охопленого жахом, і Нарцису з запалими й повними страху очима.

Усі погляди були звернуті до Волдеморта, що стояв, схиливши голову й склавши білі руки на бузиновій паличці. Могло здатися, що він комусь молився або щось подумки рахував, і Гаррі, що стояв тихенько на краю галявини, стрілила в голову абсурдна думка про дитину, що лічить до п’яти у грі в хованки. За Волдемортовою головою, наче потворний ореол, звивалася кільцями у летючій зачарованій клітці величезна змія Наджіні. Коли до кола підступили Дологов і Якслі, Волдеморт підняв голову.

— Його ніде не видно, володарю, — повідомив Дологов.

Волдемортове лице не змінилося. Червоні очі палали у відблисках вогню. Він покрутив довжелезними пальцями бузинову паличку.

— Володарю…

Заговорила Белатриса. Вона сиділа найближче до Волдеморта, була розпатлана, із закривавленим лицем, хоч загалом неушкоджена.

Волдеморт підняв руку, зупиняючи її, і вона вмовкла, захоплено й благоговійно дивлячись на нього.

— Я думав, що він прийде, — прорік Волдеморт своїм високим чітким голосом, не зводячи очей з язиків полум’я. — Я сподівався, що він прийде.

Усі мовчали. Вони, здається, були перелякані не менше за Гаррі, чиє серце так билося об ребра, наче вирішило втекти з цього тіла, яким він усе одно мав пожертвувати. Його руки спітніли, коли він скинув з себе плащ-невидимку і запхав його під мантію разом з чарівною паличкою. Щоб не було спокуси вступити у двобій.

— Здається, я… помилився, — сказав Волдеморт.

— Не помилився.

Гаррі сказав це якомога голосніше, зібравши в кулак усю свою волю. Він не хотів видати свій страх. Воскресальний камінь вислизнув з онімілих пальців, і краєм ока він побачив, як зникли батьки, Сіріус і Люпин, коли він ступив наперед, на світло вогнища. У цю мить відчув, що ніхто й ніщо вже не має значення, крім Волдеморта. Залишилися тільки вони вдвох.

Ця ілюзія розвіялась так само швидко, як і з’явилася. Заревіли велети, смертежери зірвалися на ноги, залунали крики, охкання, навіть регіт. Волдеморт закляк на місці, однак його червоні очі знайшли Гаррі й дивилися, як він підходить, і ось їх уже не розділяло нічого, крім вогню.