— Ох, Ізабелло! — перепинив він.

— Таких не було б, до яких я звикла. Ну, звичайно, друзі дядечка Елліота вряди-годи запрошували б нас у гості, щоб зробити йому приємність, але ми б не змогли до них їздити, бо я не мала б що надягти, та й не захотіли б, адже не мали б на що запросити їх до себе. А знатися із злиденним, немитим людом я не хочу, мені немає про що говорити з ними, як і їм нічого сказати мені. Я хочу жити, Ларрі. — Вона раптом завважила його погляд — голубливий, як завжди, коли він дивився на неї, але трішечки насмішкуватий. — Ти думаєш, що я дурна, правда? Що все це ницість і паскудство?

— Ні. Я думаю, що все це цілком природні речі.

Він стояв спиною до каміна. Вона підвелася, наблизилась до нього й стала, дивлячись йому в вічі.

— Ларрі, коли б у тебе не було й мідяка в кишені й тобі дісталась робота на три тисячі за рік, я без найменшого вагання пішла б за тебе заміж. Я б варила тобі їсти, стелила постелі, носила абищо, обходилася без чого завгодно, і все це було б мені в жарт, бо я знала б, що це лише питання часу, що ти доб’єшся успіху. Але ж ти пропонуєш мені животіти отак довіку, без ніякого просвітку й надії на краще. Ти пропонуєш, щоб я до смертної години тяжко працювала, не розгинаючи спини. А в ім’я чого? Аби ти міг роками шукати відповіді на питання, а вони ж бо, сам кажеш, нерозв’язні. Це було б так несправедливо. Чоловік повинен працювати, для того він і живе на світі. Отак він вносить свою частку в добробут суспільства.

— Коротше кажучи, його обов’язок — загніздитися в Чикаго й піти в контору до Генрі Метьюріна. Невже ти гадаєш, що я так дуже сприятиму добробутові суспільства, якщо почну накидати своїм друзям акції, в яких зацікавлений Генрі Метьюрін?

— Без маклерів не обійтися. І це цілком пристойний та шанований спосіб заробляти гроші.

— Ти занадто чорними барвами змалювала життя в Парижі на скромний прибуток. Знала б ти, що насправді все не так. Одягатися зі смаком можна не тільки у Шанель. І не всі цікаві люди живуть біля Тріумфальної арки й авеню Фош. Якраз там живе дуже мало цікавих людей, бо цікаві люди як правило, небагаті. Я маю тут багато знайомих: художників, письменників, студентів — французів, англійців, американців тощо, й тобі вони б видалися куди цікавішими за Елліотових нікчемних маркізів та довгоносих герцогинь. Ти маєш меткий розум, гостре почуття гумору. Тобі сподобалося б, коли б ти почула, якими відточеними думками перекидаються вони за обідом, дарма що п’ють тільки дешеве вино й за столом не прислуговує мажордом і двійко лакеїв.