— Гаразд.

Їй все ще не вірилося, що все відбулось так просто. Вона й не заплакала. І начебто нічого не змінилось, от тільки тепер вона не вийде заміж за Ларрі. В голові не вкладалося, що все минулося, все позаду. Їй стало навіть трохи прикро, що обійшлося без бурхливої сцени. Так спокійно поговорили, ніби мова йшла про купівлю будинку. Чогось начебто ще бракувало, але водночас і втішно було, що вони поводились як цивілізовані люди. Вона багато віддала б, щоб точно довідатись, що почуває Ларрі. Але це завжди було нелегко. Його незворушне обличчя, його темні очі були маскою, крізь яку вона, дарма що знала його стільки років, безсила була проникнути. Вона взяла капелюшка з ліжка, де поклала його, коли зайшла, й почала надягати перед дзеркалом.

— Мені просто цікаво знати, — сказала вона, поправляючи зачіску, — чи тобі хотілося розірвати наші заручини?

— Ні.

— А я думала, що буде тобі полегкість.

Він не відповів. Ізабелла обернулася до нього з веселою усмішкою на устах.

— От я вже й готова.

Ларрі замкнув за собою двері. Чоловік за бюрком, беручи ключа, окинув обох їх поглядом спільника. Ізабелла не могла не збагнути, в чому він їх підозрює.

— Не думаю, щоб той старий поручився за мою незайманість, — зауважила вона.

Вони взяли таксі до «Ріца», випили в барі. Зовні невимушено побазікали про всяку всячину, мов двоє давніх друзів, що бачаться день при дні. Дарма що Ларрі зроду мовчун, зате Ізабелла була балакуча дівчина, завжди знайде тему для розмови, а тепер вона твердо вирішила, що не допустить і хвилини мовчанки, бо спробуй тоді її порушити. Хай Ларрі не подумає, ніби вона затаїла на нього образу; вона з самої гордості не викаже, як їй боляче й тяжко. Незабаром вона попросила Ларрі відвезти її додому. Вийшовши з таксі, вона весело нагадала йому:

— Не забудь, що ти завтра у нас снідаєш!

— Ні, не забуду.

Вона підставила йому щоку для поцілунку і пурхнула в під’їзд.

V

V

Увійшовши до вітальні, Ізабелла застала там кількох гостей, що зайшли на чай. Нагодилися дві американки, що мешкали в Парижі, — вишукано вбрані, з перлами на шиї, діамантовими браслетами на зап’ястях і коштовними перснями на пальцях. Хоча волосся в однієї було темна хна, а в другої — ненатуральне золото, обидві були дивовижно подібні. Так само наквацьовані вії, так само яскраво нафарбовані губи, так само нарум’янені щоки; ті самі стрункі постави — наслідок немилосердного умертвляння плоті; ті самі чітко окреслені, різкі риси, ті самі неспокійні, голодні очі, і враження таке, що нині все їхнє життя зводилося до відчайдушних зусиль зберегти рештки колишніх принад. Вони говорили й говорили, без передиху, ні про що, ляскотливими металевими голосами, неначе боялися, що коли на мить замовкнуть, завод кінчиться і вся та складна механічна конструкція, якою вони були, розсиплеться на друзки. Був там іще один із секретарів американського посольства, люб’язний, безсловесний, бо йому не давали вставити й слова, і з вигляду вельми світський чоловік; а ще — низенький чорнявий румунський князьок, самі тобі поклони та запопадливість, із меткими чорними очицями та гладенько виголеним смаглявим обличчям, який знай схоплювався з місця, — то піднести вогню до сигарети, то передати чашку з чаєм чи вазу з тістечками, — безсоромно приправляючи своє прислужництво найнеприкритішими, щонайгрубішими компліментами. Так він розплачувався за всі обіди, з’їдені за столом у об’єктів його підлабузництва, і авансом за всі обіди, які сподівався ще колись у них з’їсти.