— Ходімо до обеліска? — запитала Вітторія.

Ленґдон кивнув і рушив ліворуч через майдан.

— Час? — запитала Вітторія, крокуючи енергійно, але невимушено.

— За п’ять.

Вітторія нічого не сказала, але Ленґдон відчув, як вона міцніше стиснула його руку. Пістолет і досі був у нього в кишені. Він сподівався, що цього разу Вітторія не схоче ним скористатися. Він не уявляв, щоб вона вихопила зброю на майдані Святого Петра і почала стріляти по вбивці на очах у всієї світової преси. Хоч, зрештою, навіть така подія — ніщо порівняно з публічним тавруванням і вбивством кардинала.

Повітря, думав Ленґдон. Другий елемент науки. Він намагався уявити це тавро. А також спосіб убивства. Ще раз оглянув вистелений гранітом величезний майдан, і він видався йому пустелею, оточеною з усіх боків швейцарськими гвардійцями. Якщо вбивця таки справді на це наважиться, думав Ленґдон, то просто неймовірно, щоб він зміг утекти.

У центрі п’яца височів тристап’ятдесятитонний єгипетський обеліск Калігули. Він простягався в небо на вісімдесят один фут і закінчувався пірамідальною верхівкою, на якій стримів пустотілий залізний хрест. Хрест був достатньо високо, щоб спіймати останні промені вечірнього сонця, і сяяв, немов чарівний. Кажуть, що всередині нього зберігається частинка того хреста, на якому розіп’яли Ісуса.

Обабіч обеліска абсолютно симетрично розташовані два фонтани. Історики мистецтва знають, що ці фонтани позначають точні географічні фокуси майдану, якому Берніні надав форми еліпса, але раніше Ленґдон ніколи не замислювався над цією архітектурною особливістю. А тепер йому раптом здалося, що у Римі повно еліпсів, пірамід та інших дивовижних геометричних фігур.

Ближче до обеліска Вітторія сповільнила крок. Вона голосно видихнула повітря, ніби натякаючи Ленґдонові, щоб той теж заспокоївся. Ленґдон спробував — опустив плечі і розслабив досі щеплені щелепи.

Десь біля самого обеліска, поряд із найбільшим у світі собором, був зухвало встановлений другий олтар науки — «Західний вітер» Берніні — овальний блок на майдані Святого Петра.

Ґюнтер Ґлік спостерігав за тим, що відбувалося на майдані Святого Петра, сховавшись у тіні його колон. У будь-який інший день чоловік у твідовому піджаку й жінка в шортах кольору хакі нізащо не привернули б його уваги. Вони виглядали як звичайні туристи, що милуються майданом. Але сьогодні був особливий день. Це був день загадкових телефонних дзвінків, мертвих тіл, автомобілів, що мчать на шаленій швидкості то в один, то інший кінець Рима, і чоловіків у твідових піджаках, що видираються по риштованню у пошуках бозна-чого. Ґлік вирішив постежити за цими двома.