Кавалькада з чотирьох «альфа-ромео» вилетіла з п’яца дель Пополо на такій швидкості, що ніхто й не зауважив, як мікроавтобус Бі-бі-сі, що стояв на краю майдану, рушив услід за ними.

73

73

Ґюнтер Ґлік щосили тиснув на газ і маневрував поміж транспортом, щоб не відстати від чотирьох «альфа-ромео», що переїжджали через Тібр по мосту Маргарити. Іншим разом він тримався б на певній відстані, щоб не привертати уваги, але сьогодні був не той випадок. «Альфа-ромео» летіли так, що він насилу за ними встигав.

Макрі сиділа у задній частині автомобіля й закінчувала розмову з Лондоном. Поклавши слухавку, вона прокричала Ґлікові через галас вуличного руху:

— З якої новини починати — доброї чи поганої?

Ґлік наморщив чоло. Говорити з головним офісом завжди було непросто.

— Починай з поганої.

— Начальство лютує через те, що ми залишили наш пост.

— Оце так несподіванка.

— А ще вони вважають, що твій інформатор — брехун.

— Ну звичайно.

— Крім того, бос попередив мене, що ти трохи несповна розуму.

Ґлік спохмурнів.

— Чудово. Тепер давай добру новину.

— Вони погодилися переглянути кадри, які ми щойно відзняли.

Ґлік відчув, як вираз незадоволення на його обличчі змінюється широкою усмішкою. Ми ще подивимося, хто несповна розуму.

— То відішли їх їм.