— Обеліск на майдані Святого Петра виготовив не Берніні. Його привіз з Єгипту Калігула. І він не має нічого спільного з Повітрям. — Була й інша проблема. — Крім того, у вірші сказано, що стежка прокладена крізь Рим. Майдан Святого Петра належить до Ватикану. Це вже не Рим.

— Залежно кого спитати, — втрутився інший гвардієць.

Ленґдон підвів голову.

— Що ви сказали?

— Це спірне питання. На більшості карт майдан Святого Петра показано як частина Ватикану, але оскільки він розташований поза мурами міста, римські чиновники вже багато століть заявляють, що він належить до Рима.

— Не може бути, — сказав Ленґдон. Він ніколи такого не чув.

— Я сказав це тільки тому, — додав гвардієць, — що командир Оліветті й міс Ветра запитували про скульптуру, яка б стосувалася повітря.

Ленґдон витріщився на нього.

— І ви знаєте таку скульптуру на майдані Святого Петра?

— Це не зовсім скульптура. Мабуть, не варто й говорити.

— Та ні, ти таки розкажи, — наполіг Оліветті.

Гвардієць знизав плечима.

— Я знаю це тільки тому, що зазвичай там чергую. На майдані Святого Петра я знаю кожний куточок.

— Розкажіть про цю скульптуру, — попросив Ленґдон. — Як, вона виглядає? — Він уже почав підозрювати, що ілюмінатам вистачило нахабства встановити другий вказівник просто під собором Святого Петра.

— Я проходжу повз неї щодня, — сказав гвардієць. — Вона в самому центрі — якраз там, куди йде пряма. Тому я й подумав про неї. Насправді, як я вже сказав, це не зовсім скульптура. Це радше... блок.

Оліветті вже готовий був розсердитись.