Вітторія здригнулась. Роберт! їй раптом відчайдушно захотілося, щоб він опинився поруч.

Гвардійці здивовано переглянулися. Один зняв із пояса рацію.

— Містере Ленґдон? Це третій канал. Командир чекає від вас звістки на першому.

— Знаю, чорт забирай, що він на першому! Я не хочу говорити з ним. Я хочу говорити з камерарієм. Негайно! Знайдіть його якнайшвидше.

Ленґдон стояв у таємних архівах Ватикану в суцільній темряві і віддихувався. На лівій долоні він відчував щось тепле і вогке і знав, що це кров. Камерарій відповів майже відразу, і Ленґдон дуже здивувався.

— Це камерарій Вентреска. У чому річ?

Ленґдон натиснув кнопку. Серце й досі калатало.

— Здається, хтось щойно намагався мене вбити!

На лінії запала тиша. Ленґдон спробував заспокоїтись.

— Крім того, я знаю, де заплановано наступне вбивство.

Голос, що почувся у відповідь, належав не камерарію. Це був командир Оліветті.

— Містере Ленґдон, більше ані слова.

87

87

Коли Ленґдон біг через двір Бельведера до фонтана перед офісом швейцарської гвардії, його вимазаний кров’ю годинник показував 21:41. Кров зупинилась, але біль посилився. Біля входу його зустріли всі відразу — Оліветті, Рошер, камерарій, Вітторія і кілька гвардійців.

Вітторія поспішила йому назустріч.

— Роберте, у вас кров.