Якусь мить Ленґдон поспостерігав за ним, а тоді занурив руку у воду і витягнув жменю монет. Щосили жбурнув монети вгору. Вони дзвінко вдарились об граніт і полетіли вниз. Птах не зреагував. Ленґдон повторив експеримент. Цього разу одна з монет влучила в ціль. Метал брязнув об метал, і слабка луна пішла порожнім майданом.

Клятий голуб був із бронзи.

Тобі потрібний янгол, а не голуб, почув він внутрішній голос. Але було запізно. Ленґдон уже все зрозумів. На вершечку обеліска сидів не голуб.

Це була голубка.

Не зовсім усвідомлюючи, що робить, Ленґдон, голосно хляпаючи, кинувся до центру фонтана і поліз нагору, чіпляючись за мармурові руки й голови. На півдорозі до підніжжя обеліска він виринув із туману і побачив голову пташки чіткіше.

Сумніву не залишалося. Це була голубка. Оманливо темного кольору вона набула через забруднення атмосфери в Римі. Бронза, колись блискуча, окислилась і потьмяніла. Цієї миті Ленґдон повністю збагнув значення цього символу. Кілька годин тому він бачив у Пантеоні пару голубів. Пара голубів не означає нічого. Ця ж голубка сиділа самотньо.

Самотня голубка в поганських віруваннях символізує янгола миру.

Від цієї здогадки Ленґдон злетів до підніжжя обеліска, немов на крилах. Берніні обрав для свого янгола поганський символ, щоб приховати його серед інших фігур фонтана. Хай янголи у пошуку ведуть. Голубка — це янгол! Кращого постаменту для останнього вказівника ілюмінатів, ніж цей обеліск, Ленґдон не уявляв.

Пташка дивилась на захід. Ленґдон спробував простежити за напрямом її погляду, але через будинки нічого не бачив. Він поліз вище. У пам’яті несподівано спливла цитата зі святого Григорія Нісського: Коли душа стає просвітленою... то набуває форми прекрасної голубки.

Ленґдон дерся до неба. До голубки. Він тепер майже летів. Дістався до платформи, на якій стояв обеліск. Далі лізти було неможливо. Утім, розгледівшись навколо, він зрозумів, що це й не потрібно. Увесь Рим розстилався перед ним як на долоні. Вид був приголомшливий.

Ліворуч — хаотичне скупчення прожекторів медій під собором Святого Петра. Праворуч баня Санта-Марія делла Вітторія, з якої ще йде дим. Попереду вдалині — п’яца дель Пополо. А під ним четверта й остання точка. Величезний хрест із обелісків.

Тремтячи всім тілом, Ленґдон подивився вгору на голубку. Тоді повернувся обличчям у той бік, куди дивилася пташка.