І відразу побачив.

Це ж так очевидно. Так просто. І так зухвало.

Цієї миті, дивлячись на сховище ілюмінатів, Ленґдон не міг повірити, що воно стільки років залишалося таємницею. Він за чудовано споглядав велетенську кам’яну споруду на протилежному березі річки, і все місто для нього немов розтануло... Це була одна з найзнаменитіших будівель у Римі. Вона височіла па березі Тібру неподалік від Ватикану. Її геометрія просто вражала — круглий замок, оточений квадратним муром, а навколо парк у формі пентаграми.

Давні оборонні мури видовищно підсвітлювали прожектори, а вгорі на старовинному замку височів величезний бронзовий янгол. Янгол показував мечем униз — у саме серце замку. І, на чебто цього було замало, прямісінько до головного входу він знаменитий міст Янголів... прикрашений дванадцятьма прегарними скульптурами янголів, яких вирізьбив не хто інший, як сам Берніні.

І тут Ленґдон зробив іще одне — останнє — відкриття. Задуманий Берніні величезний хрест із обелісків вказував на сувору фортецю суто в стилі ілюмінатів: його поздовжнє рамено проходило точнісінько через центр замкового мосту, ділячи його на дві рівні половини.

Ленґдон взяв із землі свій твідовий піджак, намагаючись тримати його подалі від тіла, з якого стікала вода. Тоді вскочив у крадений седан, щосили натиснув мокрим черевиком на газ і помчав у ніч.

106

106

О 23:07 авто Ленґдона мчало вздовж Тібру набережною Тор ді Нона. Попереду він уже бачив велетенську кам’яну споруду.

Castel Sant’ Angelo. Замок Святого Янгола.

Несподівано ліворуч, без жодного знаку, з’явився міст Святого Янгола — Ponte Sant’ Angelo. Ленґдон загальмував і різко звернув. Він встиг вписатися в поворот, але виявилось, що міст перекрито. Автомобіль проїхав футів із десять і з розгону налетів на ряд низьких бетонних стовпчиків, що перегороджували шлях. Від різкої зупинки Ленґдона кинуло вперед. Він геть забув, що міст Святого Янгола зробили повністю пішохідним, щоб той менше нищився.

Оговтавшись, Ленґдон вийшов із пом’ятого авта, шкодуючи, що не поїхав іншою дорогою. Він змерз і весь тремтів. Надягнув твідовий піджак поверх мокрої сорочки, подумавши з вдячністю про подвійну фірмову підкладку. Аркуш з «Діаграми» залишиться сухим. Перед Ленґдоном по інший бік мосту, як гора, здіймалась велетенська кам’яна фортеця. Пересилюючи біль і втому, він побіг.

Обабіч вузького мосту, немов одвічні вартові, вишикувались янголи Берніні, пропускаючи Ленґдона до кінцевої мети. Хай янголи у пошуку ведуть. Із кожним кроком замок здавався йому більшим і тепер нагадував неприступну скелю, грізнішу навіть за собор Святого Петра. Ленґдон щодуху біг до круглого бастіону, гнаний тривогою, і дивився вгору на величезного бронзового янгола з мечем у руці.